що в разі зізнання, справжній виконавець замаху також буде страчений, але засуджених уже не помилують. З цієї причини Романові заборонили зізнаватися. Вирок було виконано. Роман продовжував навчання у Політехніці, і надалі створюючи ілюзію звичайного студента. Та це була тільки ілюзія. Замах остаточно перетворив Романа Шухевича на учасника підпілля. Як наслідок – все його життя різко змінюється. Відтепер він – людина з подвійним «дном». Це не тільки ставить його у жорсткі рамки самодисципліни, а й робить близьких до нього людей потенційними, а з часом і цілком реальними об’єктами репресій.
Львів і навколо нього: націоналістичне підпілля 1920 – 1930-х рр
Міністри внутрішніх справ завжди мають багато ворогів. Не був винятком і Броніслав Пєрацький, міністр міжвоєнної Польщі у 1931–1934 роках. У винятковій небезпечності своєї посади Пєрацький переконався сонячним літнім днем 15 червня 1934 року. Коли чоловік приїхав до «Товариського клубу» на обід, до нього наблизився юнак з револьвером… Через дві години урядовець помер у лікарні, не приходячи до тями. Через тиждень у підпільній газеті «Сурма» з’явилося повідомлення: смерть міністра була наслідком вироку, винесеного ОУН.
За кілька днів ця новина облетіла Польщу, а за нею – Європу. У міжвоєнній Європі не бракувало політичних вбивств, але в Польщі такого не траплялося від часів убивства на президента Габріеля Нарутовіча у 1922 році. Крім того, зовсім новим і невідомим за межами Польщі була організація, яка взяла на себе відповідальність за замах.
Усіх безпосередньо цікавило: що це за організація? звідки вона взялася? чому і за що бореться? Зрештою, хто серед її лідерів організував сенсаційне вбивство і чому саме цього міністра?
Роман Шухевич був одним із тих, хто міг дати вичерпну відповідь на всі запитання. А ще – розповісти багато чого невідомого. На той час на рахунку ОУН вже був гучний замах у радянському консульстві на одного з його працівників і ціла низка пропагандистських акцій, і у всьому цьому Роман Шухевич був, щонайменше, одним з активних учасників, часто – прямим організатором. Але, перш ніж розпочати таку бурхливу діяльність, слід було перечекати галас, який зчинився після атентату на львівського куратора освіти Собінського. Тоді Роман принишк, як того і вимагали засади конспірації: на якийсь час юнак навіть виїхав до Данціґа (сучасного Гданська), і вже там продовжив здобуття вищої освіти. З тих же конспіраційних міркувань його не увели до складу групи, яка 1927 року напала на пошту на вул. Глибокій у Львові, тож роль Шухевича в УВО на певний час була зведена до участі у вишколах та залученні нових членів, що ззовні не привертало нічиєї уваги.
Заходи безпеки не були марними. Як стало відомо пізніше, 1928 року один із поліцейських шпиків у середовищі УВО доніс поліції, хто був справжнім виконавцем замаху на куратора Собінського. Заарештувати Шухевича після процесу і виконання вироку над засудженими означало б скомпрометувати судову систему Польщі, але не було сумнівів,
