звичний спосіб життя, і це робив він.
– Ні, мене не звільнюють. Але, якщо бути реалістом, я ніколи не зароблятиму більше, ніж отримую зараз, хіба що станеться грандіозний переворот в економіці, а його не передбачається. Принаймні в найближчі десять років. Мені гріх скаржитися, я отримую цілком пристойну платню, але я ніколи не матиму можливості відкладати справжні гроші на майбутнє моєї родини, а зараз усе дорого коштує. І, поглянемо правді у вічі: коли маєш трьох дітей і живеш із комфортом, це все додаткові витрати. Я просто не бачу тут для себе жодних перспектив. Хай там як, діти зростатимуть, а з ними й витрати, а жодних додаткових надходжень мені не світить, якщо тільки не зважитись на певні радикальні зміни. Я думав про це протягом останнього року, але не міг знайти рішення. До цього моменту. Як то кажуть, остерігайтеся власних бажань. Три дні тому мені запропонували неймовірну роботу із фантастичною можливістю заробити справжні гроші. Такі гроші, про які тут я можу лише мріяти.
– То в чому підступ? – Шанталь знала, що підступ завжди є. І в його випадку він явно був, інакше Жан-Філіп не був би таким стурбованим і не чекав би від неї поради. Якби йшлося лише про перехід до іншої фірми, яка запропонувала йому значно більше, він би так і сказав, і це був би привід відсвяткувати.
– Я отримав пропозицію від однієї дуже поважної фірми, яка займається венчурними інвестиціями. Вони мають партнерів в Америці й роблять шалені гроші. Я зможу працювати з ними і заробляти дуже пристойні суми. Початкова зарплатня просто фантастична, але участь у проекті, який мені пропонують, видається ще більш привабливим. Це саме те, що мені потрібно, якщо я хочу заробити справжні гроші й підтримувати мою родину в майбутньому. Це мій безцінний шанс.
Але напруження не полишало його. Тим часом офіціант приніс замовлені страви й пішов, а Шанталь чекала, доки він розповість, що саме зупиняє його.
– То чому ми не замовляємо шампанське, щоб відсвяткувати це? – спитала вона, і він кинув на неї нещасливий погляд.
– Робота в Китаї. Там сьогодні робляться великі гроші. Вони хочуть, щоб я переїхав до Пекіна на три-п’ять років. Жити там непросто. Не думаю, що Валері захоче перевезти туди дітей. Вона закохана в Париж і любить свою роботу. Тут у неї кар’єра, одного дня вона, можливо, стане головним редактором французького «Воґ», але ми ніколи не проживемо на її заробіток, і вона це знає. Такий шанс трапляється не щодня, і якщо я від нього відмовлюся, іншого може не бути. І, мабуть, мені доведеться гарувати наступні двадцять років, намагаючись звести кінці з кінцями і заощаджувати при цьому гроші. Якщо ми поїдемо до Пекіна, я зможу заробити грошей і забезпечити наше майбутнє. Гадаю, вона зненавидить мене, якщо ми туди поїдемо і їй доведеться відмовитися від кар’єри. Або ж мені доведеться проковтнути те, що вона позбавила мене й усіх нас цієї можливості, що теж буде невесело. Жахлива ситуація, – зі скорботним обличчям підсумував він. Шанталь
