ложку йогурту. Він гадки не мав, що вегани не їдять молочних продуктів, інакше б вона випала з корпоративного червоного стільця, не здолавши першої ж перепони. Він спитав, чи їй подобається дизайнерське вбрання. Вона сказала, що любить дешевий гидкий одяг. Чи записана вона у тренажерний зал? Дивне запитання з огляду на те, що мати опиралася на ціпок, а обидві набряклі литки були перебинтовані, попри протизапальне знеболювальне, яке вона перехиляла щоранку, запиваючи склянкою неправильної води.
Він попросив її дати рієлтерську оцінку нашого майна, згодом повідомивши, що їхній власний оцінювач завітає до нас додому. Комп’ютеру, мабуть, досі подобалися дані, які ми надали, бо мати викупила іпотеку. Цегла та будівельний розчин мають у Лондоні певну вартість, навіть попри те, що вікторіанські цеглини тримаються купи на слині, сечі та невидимій клейкій стрічці. Він сказав, що схиляється до того, щоб списати нам позику. Мати захоплювалася перспективою поїхати в мандрівку, пов’язану з лікуванням: клініка Ґомеса була наче китом, що виглядає її. Я повернулася на роботу, щоб зробити три види еспресо, а Роуз – додому, щоб написати новий перелік недуг та болів. Не можу заперечити, що її симптоми становлять для мене культурний інтерес, хоч вони й тягнуть мене на дно разом з нею. Її симптоми промовляють замість неї. А вони теревенять постійно. Навіть я про це знаю.
Я йду по пекучому піску, щоб охолодити потім ноги в морі. Часом я помічаю, що накульгую. Ніби моє тіло пригадує, як я ходжу разом з матір’ю. На пам’ять не завжди можна покладатися. У ній не вся правда. Навіть я про це знаю.
Коли я повернулася у клініку о 2:15, Роуз змінила візок на звичайний стілець і тепер саме читала свій гороскоп у газеті для англійських емігрантів.
– Привіт, Софіє, бачу, ти добре розважилася на пляжі.
Я розповіла, що пляж виявився безлюдним, тож я дві години витріщалася на бензинові каністри. У мене особливий талант применшувати події свого дня, щоб її день видавався важливішим.
– Поглянь на мої руки. Я вся в синцях через забори крові.
– Бідолаха.
– Так, бідолаха. Лікар скасував три мої пігулки. Три!
Вона скривила рота, намагаючись надати йому насмішкувато-плаксивого вигляду, а потім махнула газетою на Ґомеса, який не те щоб ішов, а радше прогулювався білою мармуровою підлогою в наш бік.
Він розповів мені, що в матері хронічний дефіцит заліза, може, саме тому їй бракує сил. З-поміж іншого, як-от срібна пов’язка, щоб прискорити загоєння виразок на ногах, він приписав їй вітамін В12.
Рецепт на вітаміни. І це коштує двадцять п’ять тисяч євро?
Роуз почала гортати перелік ліків, які викреслили з її лікувального ритуалу. Вона говорила так, наче тужить за далекими друзями. Ґомес, піднявши руку, помахав медсестрі Сонечко, яка простувала до нього на своїх сірих замшевих підборах. Коли вона стала коло нього, він безпардонно
