Хотів знати, де я поклала фломастер, яким ми пишемо ціну на сендвічах та випічці. Ден з Денвера писав мені в Іспанію, щоб спитати про фломастер? Сьорбаючи з великої склянки джин з тоніком, я кивнула офіціанту на знак подяки і дивувалася, чи справді поклала фломастер не на видноті.
Я розстебнула сукню так, щоб сонце дісталося моїх плечей. Опік від медузи вже загоївся, але час від часу всередині щось сіпалося. Не найгірший у світі біль. Певним чином, це було полегшенням.
Ще одне, свіжіше повідомлення від Дена. Він знайшов фломастер. Виявляється, поки я в Іспанії, він ночує в моїй кімнатчині на горішньому поверсі «Кофі Хауса», бо його орендодавець минулого тижня підвищив орендну плату. Фломастер був у моєму ліжку. Без ковпачка. Тому ковдра та простирадла зараз замащені чорним чорнилом. Власне, він назвав це чорнильною геморагією.
Не треба, щоб він і надалі так писав:
«Гірко-солодкий Софіїн чизкейк з амарето – тепер £3.90, замість £3.20.
Денів вологий помаранчево-кукурудзяний пиріг (без пшеничного борошна та глютену) – тепер £3.70, замість £3».
Я – гірко-солодка.
А він вологий.
Ден, безсумнівно, не вологий.
Ми не випікаємо ці пироги особисто, але наш шеф каже, що люди охочіше купуватимуть, якщо гадатимуть, що печемо. Ми називаємо нашими іменами речі, які не робимо. Я тішуся, що чорнило витекло з фломастера-брехунця.
Тепер пригадую, що, певно, я залишила фломастер у ліжку, коли переписувала висловлювання Марґарет Мід, культурного антрополога. Я переписала цитату просто на стіну.
«Я часто повторювала своїм студентам, що дійти до суті можна кількома способами: вивчаючи дітей; вивчаючи тварин; вивчаючи примітивних людей; дозволити психоаналітику оцінити вас; навернутися в релігію й пережити її; пережити психотичний напад й упоратися з ним».
У цій цитаті п’ять крапок з комою. Пригадую, я фломастером намалювала на стіні;;;;; підкресливши двічі «навернення в релігію».
Мій батько зазнав релігійного навернення, але, як я знаю, він з ним не впорався. Власне, він одружився з жінкою, на чотири роки старшою за мене, й у них народилося дитя. Їй двадцять дев’ять. А йому шістдесят дев’ять. За кілька років до того, як познайомився з новою дружиною, він успадкував статок, зароблений його дідом у корабельному бізнесі в Афінах. Мабуть, вбачав у цьому знак, що він на правильному шляху. Господь дав йому гроші, саме коли його рідна країна почала банкрутувати. І кохання. І маленьку донечку. Я не бачила батька з чотирнадцяти років. Він не вважав за потрібне поділитися навіть одним євро зі свого щойно отриманого багатства, тож я сиджу на шиї в матері. Вона – мій кредитор, а я розплачуюся з нею своїми ногами. Вони завжди бігають навколо неї.
Щоб отримати позику для сплати за лікування у клініці Ґомеса, ми мали разом іти до материного іпотекодавця на співбесіду.
Мені довелось узяти на роботі відгул на ранок, а отже, я втратила вісімнадцять фунтів тридцять пенсів
