кошового.
Улітку 1917 р. вільне козацтво з’явилося в інших повітах Київської та Полтавської губерній. Об’єктивною причиною поширення вільнокозацького руху була необхідність охорони громадського порядку. Розбійні напади і пограбування – обов’язкові «супутники» будь-яких суспільних криз – набували дедалі більшого розмаху. Особливо в цьому «відзначалися» солдати-дезертири, кількість яких на території України тільки протягом березня – липня 1917 р. зросла з 195 до 365 тисяч[18].
Найбільше від банд дезертирів потерпало Правобережжя, що перебувало в безпосередній близькості до лінії фронту. Провал наступальної операції російських військ та корніловський заколот стали каталізаторами селянського «покозачення». Однак до кінця літа рух іще не набув усеукраїнського значення. Цілісної організації Вільного козацтва не існувало, товариства виникали стихійно, як правило за ініціативи представників місцевої інтелігенції, влади, на підставі рішень селянських сходів та з’їздів. Принципи формування в різних повітах відрізнялися. Найбільш помітні відмінності в осередках товариства «Січ» Миргородського повіту Полтавської губернії, які, окрім неконкретизованого завдання «охорони волі України», мали займатися пропагандою спорту, порятунком населення під час стихійних лих та медичною допомогою[19].
УГВК розглядав «Січі» Миргорода та повіту як один з різновидів вільного козацтва.
Вибухова масовізація вільнокозачого руху відбулася восени 1917 р. і була зумовлена не лише погіршенням суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації в країні, а й підтримкою з боку української влади. Ще 15 липня організаційна комісія Центральної Ради звернулася до своїх інструкторів-організаторів із закликом спільно з повітовими комісарами організовувати за прикладом звенигородського козацтва «народні міліційні дружини»[20].
6 серпня 1917 р. голова УГВК С. Петлюра доповідав на засіданні Центральної Ради про хід організації вільного козацтва, наголосивши, що «у ряді місць ці формування складаються з представників різних національностей»[21].
15 серпня у складі УГВК було створено спеціальний Відділ по формуванню Вільного козацтва, який очолив прапорщик А. Певний. Його заступником став прапорщик М. Сокольвак. У відділі працювало кілька інструкторів, писарів та діловодів. Намагаючись зібрати інформацію про вільне козацтво та ставлення до нього, Відділ розіслав понад три тисячі анкет волосним та земським управам, селянським спілкам, просвітам, повітовим комісарам[22].
У звіті УГВК стверджувалося, що на 1 жовтня 1917 р. було отримано 278 відповідей, у тому числі 253 – з позитивним ставленням до вільного козацтва. Були ті, хто поставився до вільнокозачої організації байдуже, і тільки у трьох відповідях містилося її категоричне несприйняття: «Вальковський повітовий комісар (на Харківщині) Єфімов (росіянин), Люботинська волосна управа Народня Управа того ж повіту й Олександрівська Волосна Управа Сосницького
Радченко Л. Сучасна історіографія національно-демократичної революції в Україні 1917–1920 років. – Харків, 1996. – С. 38.
ЦДАВО України. – Ф. 811. – Оп. 1. – Спр. 4. – Арк. 12.
Робітнича газета. – 1917. – 15 липня.
Народна воля. – 1917. – 8 серпня.
Лободаєв В. М. Революційна стихія. Вільнокозацький рух в Україні 1917–1918 рр. – К., 2010. – С. 89.
