звернутися до органів місцевого самоуправління з пропозицією фінансувати діяльність місцевого вільного козацтва[25].
Усе це не дає жодних підстав сумніватися в тому, що українська влада була зацікавлена в діяльності Вільного козацтва, навіть більше – безсумнівною є її провідна роль у поширенні руху влітку – восени 1917 року.
Причин стверджувати, що українські урядовці гальмували розвиток вільнокозачого руху в червні—серпні 1917 р., немає, тим більше що селяни-козаки в усіх постановах декларували повну підтримку Центральної Ради[26].
Циркулярний лист генерального секретаря внутрішніх справ В. Винниченка про проведення з’їзду начальників міліції та організаторів Вільного козацтва.12 серпня 1917 р.
Концептуально позицію українських урядовців щодо Вільного козацтва було висловлено в декларації Генерального секретаріату від 29 вересня 1917 року. Головним способом боротьби з «епідеміями» грабувань та самосудів, з «анархічними виступами безвідповідальних груп» Декларація визначала «активну, організовану самодіяльність і самооборону людності». «Для того, – говорилося в документі, – Секретарство виробляє законопроект про організації „Вільного козацтва“, які силою самого життя, здорового інстинкту широких демократичних мас стали виникати по всіх усюдах України. Правильно організоване, організаційно зв’язане з вищими органами влади революційної демократії краю – Генеральним секретаріатом, „Вільне козацтво“, що буде в розпорядженні органів місцевого самоврядування (курсив наш. – В. Л.), має стати твердою опорою Секретарству внутрішніх справ у боротьбі з елементами безчинства і злодіяцтва»[27].
Проте у вересні вирішення вільнокозачого питання дещо пригальмувало. Ще 1 вересня Відділ передав проект статуту для Вільного козацтва на затвердження в Генеральний секретаріат. Але ухвалення цього статуту не сталося ні в вересні, ні в жовтні. Проект статуту близько двох з половиною місяців перероблювався й обговорювався на засіданнях Малої ради і Генерального секретаріату. При цьому пропагандистська активність інструкторів Відділу у вересні—листопаді щодо заснування Вільного козацтва була надзвичайно високою. Очевидно, що, загалом позитивно сприймаючи ідею вільнокозачого руху, урядовці зіткнулися з серйозними труднощами, саме коли спробували інтегрувати оригінальну і колоритну, але архаїчну «козацьку» ідею в рамки державного будівництва.
Восени 1917 р. від представників місцевої влади дедалі частіше звучали критичні, а потім і різко негативні характеристики Вільного козацтва. Селянські козацькі сотні, які складалися з мешканців одного села і керувалися місцевими виборними отаманами, могли більш-менш впоратися із забродами-дезертирами та кримінальними злочинцями, але їм було несила боротися зі своїми односельцями, які поспішали робити «революцію». Багато залежало від того, хто був на чолі загонів:
Детальніше див.: Лободаєв В. М. Революційна стихія. Вільнокозацький рух в Україні 1917–1918 рр. – К., 2010. – С. 89–91.
Лободаєв В. М. Революційна стихія. Вільнокозацький рух в Україні 1917–1918 рр. – К., 2010. – С. 93–95.
Нова Рада. – 1917. – 30 вересня.
