«Просвіти», Народної управи і курінного отамана[31].
Зрозуміло, що провідна роль у такому об’єднанні належала б озброєній силі – місцевому вільному козацтву, яке, на думку отаманів, мало перебрати на себе функції місцевих правоохоронних органів.
Згідно з Тимчасовим положенням про міліцію, яке 14 березня затвердив Тимчасовий уряд, міліція мала бути виконавчим органом державної влади на місцях, який безпосередньо перебував у віданні земських і міських громадських управлінь. Тобто склад, чисельність і посадові оклади службовцям міліції тепер визначали повітові земські збори та міські думи. Посади начальників міліції та їхніх помічників заміщувалися за вибором земських та міських управ[32].
Таким чином, контроль над земством для звенигородських отаманів був способом обійняти державні посади. З огляду на принцип виборності козацької старшини можливість контролю над нею з боку центральної влади була мінімальною. Восени 1917 р. повідомлення про різноманітні самоуправні дії вільного козацтва надійшли і з інших повітів. При цьому загальноселянські та вільнокозачі зібрання постійно проголошували підтримку Центральній Раді та її Генеральному секретаріату, а також прихильність до ідеї відмови від регулярної армії на користь «всезагального озброєння».
Генеральний писар Української Держави Іван Полтавець-Остряниця. Фото 1918 р.
Неоднозначність оцінок діяльності Вільного козацтва проявилась у гострих дискусіях, які розгорілися під час обговорення декларації Генерального секретаріату від 29 вересня 1917 р. на засіданні Малої Ради, а також на з’їзді губернських та повітових комісарів Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Волині та Поділля (3–5 жовтня). Погляди учасників з’їзду щодо Вільного козацтва розділилися «по Дніпру». Комісари лівобережних губерній, які менше потерпали від пограбувань і безладдя, одностайно заперечували необхідність існування Вільного козацтва. У відповідь керівники Правобережжя наводили приклади корисної діяльності вільних козаків з охорони громадського порядку. Врешті-решт незначною більшістю голосів з’їзд висловився проти вільнокозацької організації. Причиною була «…некультурність, неорганізованість та нахил широких мас іти за всякою демагогічною (брехливою) агітацією»[33].
На нашу думку, українських лідерів лякало намагання частини вільнокозацьких отаманів надати рухові своєрідного військово-адміністративного спрямування, яке, по суті, було шляхом до ще більшого ослаблення влади та автономізації суспільства, поглиблення безладдя, анархії та хаосу. Провідником цієї ідеї був штаб Звенигородського коша. Ідеї звенигородських отаманів підтримував Іван Полтавець-Остряниця, який з червня 1917 р. працював в інструкторському відділі УГВК[34].
За ініціативи звенигородців та активної участі І. Полтавця-Остряниці 3–6 жовтня 1917 р. в Чигирині зібрався 1-й Всеукраїнський
ЦДАВО України. – Ф. 811. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 4.
Тимощук О. В. Охоронний апарат Української Держави (квітень – грудень 1918 р.). – Харків, 2000. – С. 22–23.
Народна воля. – 1917. – 18 (5) жовтня.
ЦДАВО України. – Ф. 3293. – Оп. 1. – Спр. 7. – Арк. 3зв.
