періодичної преси учасники повстань фігурують під узагальнювальними назвами – «більшовики» або «бандити» чи «злочинці». Тому не завжди можливо чітко виокремити вільних козаків із загальної маси повстанців. Однак навіть тих джерел, де цілком однозначно вказується на вільних козаків як на учасників та ініціаторів повстань, цілком достатньо для висновку: уцілілі осередки Вільного козацтва активно виступили на боці противників гетьманської влади. Вільнокозацькі отамани вже в перші дні після перевороту виступили із заявами, у яких засудили гетьманський режим і закликали селянство боротися з ним. Волосні, повітові та губернські з’їзди, проведені на початку травня 1918 р., засвідчили антигетьманську позицію сільського Вільного козацтва.
Одними з перших негативне ставлення до нового режиму висловили делегати 5-го Національного з’їзду Київщини (28 квітня – 2 травня), на якому були й вільні козаки. Характерним є виступ представника звенигородського вільного козацтва на нараді 2 травня: «…українська по назві, а властиво русько-польсько-жидівська буржуазія злигалася з німецькою буржуазією, з німецькими генералами і думають, що вони вже побідили, вже затоптали землю і волю і самостійність України […] Скорше всі ми поляжемо головами, та не пустимо з своїх рук землі і не дозволимо, щоби кацапська буржуазія над нами панувала»[59].
Рішення негайно розпочати збройну боротьбу з гетьманською владою підтримали і делегати Звенигородського повітового селянського з’їзду, що відбувся 3 травня. Закликавши селянство збирати сили для майбутнього збройного виступу, з’їзд визнав за найкращий засіб формування повстанських загонів дотримання ідейно-організаційних принципів Вільного козацтва. У селах повіту, де ще не було вільнокозачих товариств, ухвалили їх негайно організувати. Пропозицію перейменувати «Вільне козацтво» в «Армію спасіння землі і волі» було відкинуто[60].
Позицію звенигородців підтримало і вільне козацтво інших губерній. Гаврилівський волосний схід (Кам’янецький повіт Подільської губернії) ще напередодні перевороту ухвалив організувати у волості Вільне козацтво для того, щоб протидіяти поверненню власності поміщикам, а 9 травня вирішив: «Право власності на землю не хочемо, а щоб земля перейшла трудовому народу по соціалізації, хочемо щоби Україною властвувала виборна Центральна Рада, котрій ми довіряємо правити і виробляти закон для охорони України»[61].
«Обраного буржуазією» гетьмана назвали «самозванцем» і делегати Верхньодніпровського повітового з’їзду Селянських спілок та Вільного козацтва. Протестуючи проти втручання іноземних військ у внутрішні справи України та розгону Центральної Ради, вони закликали «боротися з ворогами трудового селянства». З таким самим закликом виступив 8 травня на губернському з’їзді Катеринославщини кошовий отаман Новомосковського повіту Ф. Сторубель: «До зброї! Всі вмремо, але руйнувати волі не дамо!»[62]
Згідно з агентурними донесеннями та слідчими матеріалами державних установ Подільської губернії,
ЦДАВО України. – Ф. 2245. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 60зв—61.
Звенигородська думка. – 1918. – 5 травня.
ЦДАВО України. – Ф. 1115. – Оп. 1. – Спр. 50. – Арк. 85.
Голос робітника. – 1918. – 10 травня.
