в Україні 1917 – початку 1918 рр. постраждало близько 60 % маєтків. У самому селянському середовищі поглиблювалося протистояння між заможною меншістю і незаможною більшістю: незаможники вимагали поділити не лише неселянські землі, а й угіддя багатих селян. У селах і між селами за землю відбувалися справжні бої[70].
Ще однією стороною в суперечках за землю виступала держава. Уряди-суперники – радянський уряд і Центральна Рада – видали власні аграрні закони, у яких обоє проголошували принцип соціалізації землі, тобто її перехід з приватної власності у всенародну. Згідно із земельним законом Центральної Ради, землі приватних власників – і поміщиків, і селян – надходили в розпорядження державних установ, які мали розділити їх на невеликі ділянки (достатні для утримання родини, але не для збагачення) і безкоштовно передати в користування всім охочим громадянам[71].
Узимку 1917–1918 рр. безладдя в країні сягнуло крайньої межі. Український військовий діяч І. Лютенко-Лютий становище на Лівобережній Україні описував так: «Довкола шалів відкритий бандитизм. Через відсутність транспорту солдати, що масово залишали фронт, збиралися у великі ватаги і мандрували залізною дорогою від станції до станції, розграблюючи по дорозі все, що під руки попадало. За будь-який протест чи спротив або самозахист – убивали на місці. До цих озброєних банд приєднувались інколи і місцеві покидьки суспільства, бо в тих бандах недавніх фронтовиків працювали вже на всю пару кваліфіковані агенти, пропагатори комунізму, що обіцяли рай на землі для всіх працюючих, які, мовляв, упродовж віків працювали на царів і панів, а заплатою за це залишилися їм мозолі на руках. У деяких місцевостях України ці банди набрали таких розмірів, що без великих зусиль роззброювали і розбивали німецькі й австро-угорські військові з`єднання»[72].
Австро-угорські і німецькі війська потрапили в Україну на запрошення уряду УНР як її воєнні союзники. 9 лютого 1918 р. представники УНР на перемовинах у Брест-Литовську уклали мирний договір із Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією і кілька днів по тому звернулись до цих держав із проханням про військову допомогу проти більшовиків. Після деяких вагань надати допомогу вирішили уряди Німеччини та Австро-Угорщини. Вони прагнули отримати від України поставки продовольства. Хліб із України був потрібен цим державам для подолання гострої продовольчої кризи у себе в тилу, а також для забезпечення своїх армій на Західному фронті, які мали в наступальних операціях 1918 р. розгромити війська Антанти і принести Німеччині та країнам її блоку перемогу в Першій світовій війні.
Наступ німецьких військ в Україні розпочався 18 лютого, австро-угорських – 28 лютого 1918 р. і тривав до початку травня 1918 року. За цей час усі військові підрозділи, що чинили спротив армії УНР та її іноземним союзникам, були розбиті або витіснені за межі України. Австро-угорські залоги розмістились у містах Катеринославської, Херсонської, Подільської і південно-західної частини Волинської
Докладніше про це: Ковальова Н. А. Селяни, поміщики і держава: конфлікти інтересів. «Аграрна революція» в Україні 1902–1922 рр. – Дніпропетровськ, 2016. – 368 с.
Аграрна політика в Україні періоду національно-демократичної революції (1917–1921 рр.) / Н. А. Ковальова та ін. – Черкаси, 2007. – С. 75–88, 223–225.
Лютий-Лютенко І., Дорошенко М. І. Вогонь з Холодного Яру: спогади / І. Лютий-Лютенко. Стежками Холодноярськими: спогади 1918–1923 років / М. І. Дорошенко. – К., 2015. – С. 20.
