держав – налагодити продовольчий експорт.
Важливі переваги реформа надавала й Українській Державі. З одного боку, послаблювалися позиції антиукраїнських сил, оскільки польське і російське велике землеволодіння в Україні частково втрачало ресурси. З іншого – в Української Держави з`являлась потужна і надійна опора, селяни, які отримували від цієї держави землю і тому були кревно зацікавлені в її існуванні. Продаж продовольства за кордон мав збагатити українську державну скарбницю, а також дати притік іноземної валюти в економіку країни[74].
Подібні засади земельної реформи обстоювали й українські експерти[75].
Однак уряд УНР відмовився змінювати земельний закон, а спробу іноземних партнерів внести зміни засудив як порушення своїх суверенних прав.
Уряд УНР також виявився неспроможним припинити безладдя, хоча його представники на місцях намагалися вживати необхідних заходів. Наприклад, на початку березня 1918 р. у своєму наказі помічник київського губернського комісара вимагав від підпорядкованих йому органів влади: «Примите […] экстренные меры по восстановлению административного аппарата […], реорганизации органов милиции на новых началах, путем привлечения в ее состав культурного, здорового элемента, обезоружения населения, устранения царящей анархии, восстановления разрушенных сельских хозяйств, заводов, фабрик путем возвращения селянами живого инвентаря собственникам и иного установления нормальной жизни в деревне»[76].
Але такі розпорядження здебільшого залишались невиконаними, оскільки дієвого правоохоронного апарату уряд УНР не мав.
Наполягаючи на необхідності скасувати право приватної власності на землю, тобто відібрати її і у селян, і у поміщиків, очільники УНР відштовхували від себе і тих, і інших. 29 квітня 1918 р. на Всеукраїнському з’їзді хліборобів-власників у Києві генерала П. Скоропадського було проголошено гетьманом Української Держави. Гетьманський переворот підтримало німецьке командування, якому П. Скоропадський заздалегідь пообіцяв вирішити земельне питання в спосіб «відновлення права власності й виплати селянами грошей за землю, надану їм при земельному розділі»[77].
Українську Народну Республіку було скасовано разом з її законодавством, у тому числі із земельним законом.
Ставши на чолі держави, П. Скоропадський проголосив відновлення права приватної власності на землю і заявив про намір здійснити примусовий продаж селянам частини поміщицьких угідь, але не відразу, а згодом, після ретельної підготовки відповідного закону. Доки закон розробляли, особи, що привласнили чужі землі та інше майно, мали повернути їх власникам і відшкодувати завдані збитки. Для врегулювання суперечок, що виникали з цього приводу, були створені спеціальні примирні комісії[78].
Селяни дуже важко
Аграрна політика в Україні періоду національно-демократичної революції (1917–1921 рр.) / Н. А. Ковальова та ін. – Черкаси, 2007. – С. 114–116.
Чикаленко Є. Щоденник (1918–1919). – К., 2004. – Т. 2. – С. 11, 12.
Карпенко Г. Селянський рух на Київщині за часів австро-германської окупації та гетьманщини // Літопис революції. – 1931. – № 1–2. – С. 71.
Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. – К., 2002. – Т. 2. Українська Гетьманська Держава 1918 року. – С. 24.
Аграрна політика в Україні періоду національно-демократичної революції (1917–1921 рр.) / Н. А. Ковальова та ін. – Черкаси, 2007. – С. 89—103.
