план заспокоєння країни був цілком раціональний: відокремити від основної маси селянства і знешкодити злісних порушників, а більшість сільського населення умиротворити, задовольнивши його життєві потреби, – багатшим селянам дати додаткову землю, бідніших вивести зі сфери сільського господарства, запропонувавши їм заробіток в інших галузях економіки або за кордоном. Однак державній владі не вдалося забезпечити збалансоване поєднання реформ і репресій. Реформи не відбулися – селяни не отримали землю, більше того – втратили частину грошей і майна внаслідок реквізицій і стягнення штрафів. Репресії виявились неефективними – частина винних у скоєнні злочинів уникла покарання і постраждало багато невинних.
Суспільну основу антигетьманського руху серед селян становили противники курсу на відновлення великого землеволодіння і жертви ексцесів, вчинених за участі або за потурання представників влади. Змушені повертати привласнені землі й інше загарбане майно, втративши частину власних статків внаслідок реквізицій і стягнення штрафів, зазнавши покарань, образ і принижень, мешканці багатьох сіл ставились до гетьманського уряду та його іноземних союзників вкрай вороже. Протягом літа й осені 1918 р. кількість ексцесів зростала, з ними більшала кількість скривджених і, відповідно, неприхильних до влади. Г. Колос, один із керівників антиурядового руху на Катеринославщині, згодом визнавав, що до травня 1918 р. селян було не так просто підняти на активний протест, але потім їх настрої змінились. Колос писав у спогадах: «Возврат земли помещикам задел за самое больное место крестьянство. До этого времени некоторые более отсталые крестьяне говорили: „Нехай деруться, кому хочеться власти, а наше діло маленьке – нам би земельки побільше“. А когда эту-то земельку им приказали отдать, да к тому же начали порки давать и контрибуции заставили платить, то тут мужички заговорили иначе»[103].
Серед селянства політикою гетьмана були невдоволені головним чином найбідніші прошарки, що зазіхали на поміщицьку землю. Однак підстави для обурення були й у заможних селян. З приводу штрафів, які німецькі частини стягували в селах, прокурор Київського окружного суду 16 листопада 1918 р. зазначав: «Все эти „контрибуции“ вносят сильное ожесточение в среду сельских жителей и, падая своей тяжестью на наиболее зажиточный и консервативный элемент деревни, отталкивают последний от созидающегося правового строя и создают благоприятную почву для развития революционных и повстанческих движений»[104].
Більшу частину сільського населення, за спостереженнями урядовців, турбував лише власний добробут, до державних і політичних проблем як таких більшості було байдуже. У доповіді керівництву Державної варти про справи у Херсонській губернії на початку липня 1918 р. зазначалось: «Отношение крестьянского населения к австрийцам пока трудно определить: они не отдают себе ясного отчета в целях прихода на Украину австрийцев и задач, ими преследуемых. Больше всего
Державний архів Дніпропетровської області (далі ДАДО). – Ф. 24. – Оп. 1. – Спр. 342. – Арк. 8.
ЦДАВО України. – Ф. 2207. – Оп. 1. – Спр. 805. – Арк. 3.
