повіту Київської губернії
Голова держави у своїх оцінках спирався на доповіді підлеглих і повідомлення союзників. І ті, і інші були переконані, що у гетьмана залишилось чимало прихильників у селах, а серед його противників далеко не всі готові брати до рук зброю. Наприклад, 6 липня 1918 р., у розпал Звенигородського повстання, начальник Особливого відділу при штабі гетьмана у рапорті керівництву констатував: «По словам осведомителей, 80 % населения Звенигородского уезда относилось крайне несочувственно к происходившим беспорядкам»[108].
За спостереженнями начальника Державної варти 1-ї дільниці Київського повіту, на початку липня 1918 р. населення його дільниці поділялось на три категорії: «1) хлеборобов-собственников, насчитывающихся до 40 %, которые желают восстановления порядка и твердой власти […]; 2) группу населения до 30 %, совершенно безучастно относящихся к происходящим событиям, и 3) крестьян безземельних, рабочих и евреев, которые относятся ко всему происходящему с затаенной враждебностью»[109].
Приблизно так само оцінювали чисельність своїх ворогів серед селянства представники німецького командування. У наказі командувача німецькими військами в Україні у травні 1918 р. зазначалося, що країну тероризують близько 10–12 % селян[110].
Отже, гетьманські урядовці та їхні іноземні союзники були впевнені у підтримці більшості населення України і вважали, що саме в інтересах цієї більшості мають знешкодити відносно малочисельних «ворохобників». Характеризуючи становище в одному з повітів Чернігівській губернії, голова її адміністрації указував: «анархические [т. е. антиправительственные] элементы в действительности представляют собой незначительную часть населения уезда, доказательством чего [могут] служить, во-первых, то обстоятельство, что все известные в уезде вооруженные банды выражаются, самое большее, в нескольких сотнях человек, и, во-вторых, то, что руководители восстания оказались вынужденными прибегнуть к принудительной, под угрозой смерти, мобилизации в свои ряды мирного населения, причем мобилизация эта видимих результатов пока не дала и во многих случаях окончилась бегством мобилизуемых. Все остальное население уезда давно утомлено анархией и ждет того спокойствия, которое обеспечивает физическое существование и мирный труд. Эта часть населения отнеслась к приходу германцев в Украину с сознательным спокойствием и надеждой на то, что внешняя организованная военная сила скоро победит анархию и принесет мир. Свою лояльность эта часть населения доказала тем, что по первому приказу германского командования она сдала свое оружие и со своими многочисленными жалобами она обратилась к германцам, ища у них защиты»[111].
Партизанський загін кіннотників
Основна маса противників гетьманського уряду серед селянства, навіть люди, охоплені люттю або доведені до відчаю, братись за зброю в більшості випадків не поспішали. Легальним засобом домогтись
Трудящі Черкащини в боротьбі за владу Рад. 1917–1920 рр. Збірник документів та матеріалів. – Черкаси, 1957. – С. 118.
Документы о разгроме германских оккупантов на Украине в 1918 г. – Москва, 1942. – С. 108, 109.
Україна між самовизначенням та окупацією: 1917–1922 роки / В. Дорнік та ін. – К., 2015. – С. 217.
ЦДАВО України. – Ф. 1216. – Оп. 2. – Спр. 1. – Арк. 51.
