всю ситуацію.
– От лайно.
– Авжеж лайно, – він знову облизує пальці, розглядаючи її. – Що відбувається?
– Те, що ми побачили сьогодні, – це щось надзвичайне. Що виробляла ця дівчина…
– Лора.
– Що виробляла ця Лора, ці її звуки, це було схоже на магію. А я не вірю в магію. Я ніколи раніше не чула нічого подібного.
– І я не чув.
– Я захопилася.
– Ти зажерлася.
Мовчанка.
Він доїдає своє реберце, поглядаючи на телевізор у кутку, що показує новини.
– Ти ж знаєш, мене весь час питають, якою буде моя наступна робота, – каже вона.
– Так, мене теж питають.
– А в мене нічого немає. Нічого подібного до «Близнюків Тулінів». Усі ці нагороди, що їх ми отримуємо. Люди тепер зацікавлені в моїй роботі, я маю виправдовувати очікування.
Він давно розуміє, що вона відчуває тиск, і задоволений, що вона нарешті це визнає.
– Тобі варто радіти, що ти зробила хоч щось, що подобається глядачам. Декому це взагалі не вдається. Насолоджуйся цим. Не намагайся цього повторити. Продовження стрічки про близнюків Тулінів ніколи не буде таким самим успішним, як стрічка про близнюків Тулінів. Будь оригінальнішою. Ти досягла такого успіху насамперед завдяки тому, що не поспішала. Ти знайшла гарну історію, неквапливо з нею працювала. Слухала. Намагатися й далі працювати з тим самим – це аж ніяк не творчість. Сьогодні був цілковитий безлад, Бо, ти метушилася, як якась скажена курка.
– Раніше я могла не квапитися, бо раніше від мене ніхто нічого не чекав. У мене був час.
– Люди воліли б побачити щось справжнє, цінне, а не зліплене нашвидкуруч.
– То ти через це працюєш із тими «Фітнесом для товстунів» та «Гротескними тілами»?
У ньому здіймається гнів, але він намагається зберігати спокій.
– Ми про тебе говоримо, а не про мене.
– Я відчуваю, що на мене тиснуть, Соломоне.
– Не відчувай.
– Не можна просто заборонити комусь відчувати тиск.
– Я щойно заборонив.
– Соломоне… – вона не знає, сміятися їй чи сердитися.
– Ти була сама не своя в тому лісі, – промовляє він. Він зовсім не збирався це говорити, це сталося мимохідь.
Вона придивляється до нього:
– Ти зараз маєш на увазі мене чи себе?
– Тебе, звісно, – говорить він, кидає реберце на тарілку, голосніше, ніж хотів, і береться за наступне.
Бо спирається на спинку стільця і схрещує руки, якусь мить придивляється до Соломона. Він не дивиться на неї, не промовляє ні слова.
– Ми обидва побачили в тому лісі щось дивовижне. Я почала щось робити, ти… просто завмер.
– Я не завмирав.
– Що ви там робили, весь той час, доки я була в хатині? Вона там була весь час?
– Відчепися,
