ліс, повз будинок кажанів до своєї хатини.
– Є? – запитує Бо в Рейчел.
– Так, – вона знімає камеру з плеча, втирає піт із чола. – Є, білявка, що гавкає на тебе.
– Куди вона подалася? – запитує Соломон.
– Там є хата, за будинком кажанів, – пояснює Рейчел. – Бо надто зайнята, переглядає відео, хоче переконатися, що вона зафільмувала потрібний момент.
– Ви її знаєте? – запитує Соломон у Джо, зовсім спантеличений усім, що тільки-но сталося, але відчуваючи адреналін, який наповнює його тіло, і легке внутрішнє тремтіння.
– Вона вторглася на приватну власність, – порскає він, гнів просто струмує від нього.
– Як ви гадаєте, Том знав про неї? – запитує Бо.
Це питання вражає його. Його обличчя міниться від упевненості до розгубленості, гніву, на ньому відбиваються усвідомлення зради, і знову недовіра. А потім сум. Якщо його брат знав про цю дівчину, що живе в будинку на їхній землі, то він приховував це від нього. Між братами, що не мали секретів одне від одного, виявляється, була досить-таки чималенька таємниця.
4
– Є тільки одна можливість знайти відповіді, – говорить Бо, знімаючи светра і пов’язуючи рукавами навколо талії, позаяк сонце і далі пече. – Нам слід поговорити з тією дівчинкою.
– Це не дівчинка. Це жінка, і її звати Лора, – говорить Соломон, не розуміючи, чому він гнівається. – І я дуже сумніваюся, що вона захоче говорити з нами зараз, після того, як ми достобіса її налякали.
– Я не знала, що вона… що в неї… особливості, – захищається Бо.
– Особливості? – обурюється Соломон.
– Як це ще можна назвати? – Бо шукає відповідники… – Затримка розвитку, розумова відсталість, слабоумство. Який з варіантів тебе влаштовує? Ти ж розумієш, що я маю на увазі, я не знала того.
– Ну, вона не те щоб зовсім нормальна, – погоджується Рейчел, сідаючи на камінь, змучена, спітніла.
– Яким словом ми це не назвемо, з нею вочевидь не все гаразд, Соломоне, – говорить Бо, відкидаючи волосся з обличчя і перев’язуючи гульку на голові, її аж розпирає від хвилювання. – Якби я знала про це, я б інакше підходила до неї.
– Я думаю, відтепер Джо має вирішувати, що робити далі. Це його земля, – говорить Соломон під бурчання свого живота.
Бо роздратовано дивиться на нього.
Джо, човгаючи ногами, тупцює навколо них, йому вочевидь дуже не подобається все, що відбувається. Джо подобається буденність, життя без жодних змін. Сьогодні в нього й так уже було забагато стресів і хвилювань.
– Я хочу забрати Моссі, – нарешті говорить він. – І вона не буде жити на моїй землі.
– Закони щодо вторгнень на чужу територію дуже заплутані, – каже Рейчел. – Моєму другові довелося мати з ними справу. Таких загарбників можна виселити хіба за рішенням суду.
– Твій друг позбувся непроханих гостей? – запитує Соломон.
– Мій друг був непроханим гостем, – пояснює
