style="font-size:15px;"> – Ой, – він лізе в кишеню і дістає телефона.
П’ять пропущених дзвінків від Бо, а потім – три повідомлення, дедалі роздратованіші.
Він кладе його екраном на стіл, не звертаючи уваги.
– Звідки ти взнала Тома?
– Знову питання.
– Бо ти мені цікава.
– А ти мені цікавий.
– То запитай щось у мене, – всміхається він.
– Дехто взнає людей інакше, – її очі пронизують так, що в нього починає калатати серце.
– Гаразд, – він відкашлюється, і вона знову абсолютно точно відтворює цей звук. – Ми – я, Бо і Рейчел – знімали документальний фільм про Джо і Тома. Ми провели з ними рік, спостерігали за кожним їхнім рухом. Наскільки я знаю Джо і Тома, вони не зналися взагалі ні з ким, крім постачальників і покупців, і навіть з тими не дуже часто спілкувалися, вони були геть самі, все життя. Я не уявляю, як Том міг зустріти твою бабусю.
– Вони познайомилися через мою маму, яка приносила їм їжу й необхідні речі. Вона прибирала в їхньому будинку.
– Це ж робить Бріджит.
– Перед Бріджит.
– Як давно це було? – запитує Соломон, схилившись до неї, йому страшенно цікаво, вішає вона локшину йому на вуха чи ні. Йому здається, що це правда.
– Двадцять шість років тому, – відповідає вона. – Або трохи давніше.
Він дивиться на неї, поступово усвідомлюючи все. Лорі двадцять шість років. Том допоміг її бабусі. Її мати була домогосподаркою в їхньому будинку двадцять шість років тому.
– Том був твоїм батьком, – каже він тихим голосом.
Це, здається, стурбувало її, і вона озирається навколо, відтворюючи дзвін келихів, розбиту пляшку в сміттєвому ящику, дзенькіт льоду. Один звук перетікає в інший, вони змішуються, мов її страждання.
Він настільки вражений тим, як він прийшов до цього усвідомлення, і ще більше – тим, що це правда. Він накриває рукою її руку.
– Тоді ще більш прикро, що тобі довелося дізнатися про його смерть саме так.
Вона відтворює його звук, його кашель, хоча він і не кашляв зараз, але для неї цей звук пов’язаний з його ніяковістю, мабуть, так вона хоче сказати йому, що почувається ніяково, намагається показати, що вона відчуває, нагадуючи йому моменти, коли він сам так почувався. Може, ці її звуки – це її особлива мова. Може, він геть збожеволів, витрачаючи стільки часу і так вірячи в когось, кого Бо вважає дурною чи взагалі розумово відсталою. Але жінка, що зараз сидить перед ним, зовсім не здається йому дурною.
– Лоро, чому ти покликала мене сьогодні?
Вона дивиться на нього, тими чарівливими зеленими очима.
– Тому що, крім Тома, ти єдина людина, яку я знаю.
Соломону ніколи не доводилося бути єдиним, кого хтось знає. Йому це здається незвичним, у цьому відчутна якась особлива близькість. І про це не можна думати легковажно, це величезна відповідальність. Це варто плекати.
6
Наступного ранку знімальна
