співає Бо зі стежки, повертаючись до Соломона та Рейчел, які чекають біля автомобіля.
– Що? – перепитує Рейчел, дивлячись на Соломона. – Він щойно сказав, що не згодна.
– Уже погодилася, – Бо піднімає руку, щоб дати їм п’ять. Вони вдвох просто дивляться на неї.
– Ну, не зневажайте мене!
Рейчел ляскає її долоню, здивовано сміючись.
– Ти неймовірна. Ти справжній митець.
Бо піднімає брови, насолоджуючись похвалою, її рука все ще піднята, чекає на Соломона.
Він складає руки.
– Я ні з чим тебе не вітатиму, доки не поясниш мені, як ти її переконала.
Бо опускає руку і закочує очі.
– Ти б іншому режисеру теж поставив таке питання? Чи тільки мені? Бо я хотіла б, щоб ти поважав мене так само, як і інших, тобі це не здається справедливим?
– Якби я був у кімнаті з режисером, якому дуже чітко сказали б «ні», а потім я пішов, а йому сказали б «так», тоді, так, я б запитав його.
– Чому режисер – це обов’язково «він»? – запитує Бо.
– Або її. Яка в біса різниця?
– Добре, товариші, перш ніж ви почнете битися, ми можемо просто швиденько про щось домовитися, – гукає до них Рейчел. – Мені справді потрібно додому, до Сьюзі, у нас ультразвукове дослідження в п’ятницю, я не хочу пропустити його, – говорить вона дуже серйозно. – Я хочу зрозуміти, що відбувається. У нас є план?
Бо дивиться на них обох круглими враженими очима.
– Друзі, – говорить вона роздратовано. – Ми можемо хоч на хвилинку припинити скиглити і зрозуміти, по-справжньому усвідомити, що в нас є тема для нового документального фільму, уже затверджена? Невже не можна не псувати одразу ж цю мить, ставлячи тисячі питань, і просто порадіти? – вона дивиться на них обох. – Ми готові йти далі. Ура! Перемога! – вона намагається розворушити їх, доки врешті-решт вони скоряються і радіють із нею, обіймаючись усі разом.
– Вітаю, непереможна маленька гівнючко, – каже Соломон, цілуючи її.
Вона сміється:
– Дякую! Нарешті визнання, на яке я заслуговую.
– Отож… – говорить Рейчел.
– Знаю, знаю, Сьюзі, – підхоплює Бо, обмірковуючи це. – Ти хочеш знімати до народження чи після народження?
– Я не працюватиму два тижні після того, як дитина народиться, але не виїжджатиму з міста ще принаймні два місяці. Я маю бути там. Я хочу бути там. Я не зможу провести кілька тижнів тут, так далеко від них.
– Так, я розумію, ми щось придумаємо, – говорить Бо, замислюючись, кого з операторів, з якими вона працювала, можна покликати на заміну. – Я могла б подзвонити Енді і запитати, чи…
– Енді – придурок, він знімає в сто разів гірше за мене. Не треба мене замінювати Енді. Це ж просто принизливо. Ніким мене не треба замінювати, – твердо каже Рейчел.
– Ох ти ж, – сміється Соломон.
– Це
