щиро, що кожне її слово – правда. – Я знімаю документальні фільми. Я рік прожила з твоїми батьком і дядьком. – Лора здригається, почувши це, ніби правда така само болісна для неї, як для Джо. – Вони є… були надзвичайно цікавими людьми, і їхня історія захопила весь світ. Її показували в двадцяти країнах, у мене вона є ось тут. Це айпед, треба просто зробити ось так, – вона обережно проводить пальцем по екрану, дивлячись то на Лору, то на айпед, перевіряє, чи розуміє вона її.
Лора відтворює звуки айпеда.
– Просто натисни ось тут, щоб подивитися, – Бо торкається екрана, і починається фільм.
Вона дає Лорі якийсь час подивитися його.
– Я хотіла б зняти документальну стрічку про тебе. Ми хочемо зафільмувати тебе тут, у твоїй хатині, щоб передати, хто ти, і як проходить твоє життя.
Лора дивиться на Соломона. Він хоче відкашлятися, але стримується. Лора робить це замість нього, відтворюючи його кашель. Бо досі нічого не помічає.
– За це буде оплата, але невелика. Всі умови ось тут.
Бо виймає аркуша зі своєї папки і простягає їй.
Лора байдуже дивиться на аркуш.
– Я залишаю це тобі, тобі вирішувати.
Бо дивиться на сторінку, гадаючи, чи варто їй пояснювати детальніше, чи це буде надто зверхньо. Соломон стоїть за її плечем, засуджує її, можливо, несвідомо, але вона відчуває осуд, холод, що струмує від нього, коли вона щось робить або говорить. Вона цінує те, що іноді йому вдається краще вести переговори, але вона також хоче свободи, хоче діяти так, як уважає за потрібне, не побоюючись, не лякаючись його відповіді, цього почуття несхвалення, розчарування. Того, що вона повсякчас підводить його. Того, що їй треба тримати себе руках. Вона не хоче більш цього холоду між ними, але ще менше вона хоче залишатися на другій ролі в роботі, яку, вона точно знає, вона вміє робити більш ніж добре. З якогось боку було простіше, коли їхні відносини були платонічними. Вона більше переймалася тим, що він думає, а не тим, що він думає про неї.
Вона сидить на краєчку стільця, занадто близько до Лори. Вона відсувається назад, намагається виглядати розслабленою, чекає на згоду.
Лора дивиться на айпеді перші кілька хвилин відео про свого батька і дядька.
– Не думаю, що я хотіла б, щоб люди знали про мене, – говорить Лора, і Соломон дивується тому, яке він відчуває полегшення.
Він нізащо не сказав би, що вони використовують людей у своїх документальних стрічках, але… він пишається тим, що Лора чинить так, як уважає за правильне, не прагне уваги, слави, яких прагнуть так багато людей. Не часто Бо доводиться вмовляти когось щось сказати на камеру, вона просто показує людям камеру, і вони накидаються на цю увагу, на свої п’ять хвилин слави. Йому подобається, що Лора від них відрізняється. Вона нормальна. Вона нормальна людина, яка цінує свою анонімність, для якої «особисте» – не порожнє слово. Це, а також дещо інше.
– Тобі не доведеться ділитися з нами тим, чим ти не захочеш ділитися, – каже
