ви й гадки не мали про любовні стосунки між ними?
Здається, він щойно це збагнув: єдиний шлях Тома до того, щоб стати батьком, міг пролягати крізь любовні стосунки. Крізь те, чого, за їхніми власними словами, жоден з них ніколи не мав. Двійко сімдесятидев’ятирічних незайманих.
– Та дівчина впевнена в цьому?
– Так вона говорить. Її мати, Ізабель, приховувала, що вона вагітна. Про це знала лише її мати. Вона народила вдома, вдома і виховувала, й навчала дитину на своїй власній землі. Ізабель захворіла, дуже швидко померла від раку, а мати Ізабель, бабуся Лори, що й сама нездужала, допомогла Лорі облаштуватися в будинку.
– Отож, він тоді вже знав про неї, – говорить Джо, ніби це питання давно тріпоче в ньому, але досі він боявся його поставити.
– Лора певна, що Том дізнався про неї лише після смерті Ізабель, десять років тому. Будинок осучаснили як могли, хоча в ньому немає ні електрики, ні гарячої води. Лора й досі живе там сама.
– Мама Ізабель, ота бабуся, померла деякий час тому, – згадує Джо.
Бо переглядає свої записи.
– Гетті Мерфі, втім, вона повернула дівоче прізвище після смерті чоловіка. Гетті Баттон. Ізабель теж змінила прізвище, і Лора називає себе Лорою Баттон. Гетті померла вісім років тому. Вона жодного разу не відвідала Лору, кинула її в тому будинку, вони взагалі не спілкувалися.
Він киває.
– Отже, вона зовсім сама.
– Так, зовсім.
Він міркує над цим.
– Тож вона, либонь, розраховує на свою частку.
Соломон кидає на нього погляд.
– Свою частку…
– Землі. Том склав заповіт. Її в ньому немає. Якщо вона саме цього прагне.
У ньому прокидається славнозвісна ірландська жага до землі.
– Лора нічого не говорила про те, що хоче якоїсь землі. Принаймні нам не говорила.
Джо розпалюється, пояснення Бо не заспокоїли його. Він наче готується до бійки. Його земля, його ферма – це і є його життя, це єдине, що він у цьому житті знає. І він не збирається віддавати ані дещиці за брехню свого брата.
– Можливо, Том збирався поговорити з вами про неї, – каже Бо, відчуваючи, як у ньому розпалюється лють.
– Ну, він нічого не казав, – говорить він з нервовим, сердитим сміхом. – Ніколи не говорив. Ані слова. – Тиша. – Ніколи. Ані слова.
Бо дає йому такий необхідний час.
– Тепер, знаючи це все, ви дозволите Лорі й далі жити на цій землі? Ви хочете налагодити з нею стосунки? Ви хотіли б і далі замовляти у Бріджит речі для неї, як це робив Том? Чи ви хочете щось змінити? Що ви збираєтеся робити далі?
Він не відповідає. Він обмірковує, можливо, намагаючись зрозуміти, чи правда це все.
– Джо, – Бо м’яко торкається до нього. – Розумієте, це означає, що ви не самотні. Ви – дядько Лори.
Джо встає зі стільця, сіпаючи мікрофон на своєму лацкані. Його руки тремтять, він вочевидь засмучений, злий, його явно дратує присутність
