на неї.
– Полонена в тій хаті, на верхівці гори, відрізана від світу. І в неї довге світле волосся, і вона красуня, – додає вона. – Не те щоб це щось змінювало, але це щось-таки змінює, і всі ми це розуміємо, – вона вказує пальцем в обличчя Соломона і Рейчел, не дає їм заперечувати, хоча вони й не збиралися.
– Не розумію, чому ти перебираєш мультфільми Діснея, – говорить Рейчел. – Це якось пов’язано з фінансуванням?
– Тому що це все схоже на казку. Лора якась неземна, мов з іншого світу, вам так не здається?
Звичайно, Соломон погоджується, він відчував це від самого початку і, може, він помилявся, може, він просто дурень, якщо думає, що лише його Лора так вразила.
– Вона розмовляє з тваринами і птахами, – продовжує Бо. – Нагадує щось діснеївське.
– Де Ніро розмовляв із дзеркалом, – зауважує Рейчел. – Ширлі Валентайн – зі стіною.
– Не зовсім те саме, – всміхається Бо.
– Вона не розмовляє з ними, вона імітує їх, – пояснює Соломон. – Це різні речі.
– Імітатор. Імітаторка.
– Феміноніми? Від такої феміністки, як ти? Як тобі не соромно? – кепкує Рейчел, махаючи барменові, щоб наливав іще.
– Відлуння Лори.
– Просто чудово, – відповідає Рейчел. – Для правдивої історії.
– Вона відтворює звуки, – Соломон розмірковує вголос. – Вона повторює ті, яких не чула раніше, по кілька разів, доки це не виходить у неї правильно. Може, для того, щоб їх зрозуміти. Вона видає стривожені звуки, почуваючись під загрозою, – такі як гавкіт, гарчання, автомобільна сигналізація, коли ми вперше зустрілися з нею. Вона пов’язує ці звуки з небезпекою або захистом.
Обидва замислюються над його аналізом.
– Цікаво, – киває Рейчел. – Я не помічала, що в цьому є особлива мова.
– Не помічала? – перепитує Соломон. Йому це здавалося очевидним. Усі звуки були різні. Співчутливе скімлення із Моссі, оборонні, захисні – коли вона була оточена. Наслідування кашлю Соломона, коли вона розуміла, що йому незручно, або взагалі в незручному становищі. Для нього ці звуки мають значення. Вкрай своєрідне, але відчутно, що в них є логіка.
– «Мова Лори», – говорить Бо, продовжуючи пошуки назви.
– То вона пародіює звуки, – говорить Рейчел. – «Пародистка Лора».
– Як глибоко, – сміється Бо.
– Вона не пародіює дії або рухи. Лише звуки, – каже Соломон.
Вони обидві замислюються про це.
– Я маю на увазі: вона не стає на чотири лапи, коли гарчить, як собака, і не бігає кімнатою, махаючи руками, як птах. Вона повторює звуки.
– Добре помітив.
– Наш друг антрополог, – каже Рейчел, підіймаючи свій келих.
– Антрополог – це гарна думка, – говорить Бо, витягаючи ручку й папір. – Варто поговорити з ним про неї.
– Є
