часник, він надає супові чудового аромату. Також допомагає проти кашлю, корисний для легень. Я додаю його до супу з цибулі та картоплі. І ще гриби… – вона проводить довгими пальцями по купці грибів.
– Звідки ти знаєш, що вони неотруйні?
Лора сміється, і сміх її старший за її зовнішність. Вона видає звук блювоти, такий реальний, що в Рейчел мало не спрацьовує блювотний рефлекс, але вона сама, здається, не помічає свого звуку, це просто її спогади, що оживають у звуках, так, як в уяві інших людей виникла б картинка.
– Метод проб і помилок у перші кілька років, – пояснює Лора, і проводить руками по їжі в кошику. – Це земляні каштани, також їх називають свинячі горіхи. Вони смакують смаженими. Смирнія, схожа на селеру. Кропива, квіти улексу для квіткового варення і кінський часник. Це дикий родич капусти, добрий для маринування м’яса. Мені подобається, що можна їсти всі частини цієї рослини, коріння, листя, квіти і насіння. З кореня кінського часнику виходить смачний оцет.
– Чудово, дякую, – Бо радісно всміхається.
У будинку вона відкриває шафки, щоб показати їм свій запас харчів – квашених, сушених і консервованих на зиму. Так вона зберігає фрукти й овочі, які не ростуть узимку, коли їй складно урізноманітнити харчування. Ось тоді вона справді покладається на те, що отримує від Тома. Отримувала від Тома. Вона спиняється і мовчить якийсь час, перш ніж продовжити. Вона впевнена, пишається своєю роботою, тим, як здобуває їжу, і вона рада розповісти про це. Звісно, її речення короткі, стримані, але для неї будь-які подробиці, що їх вона розповідає без підказки, вказують на довіру, що зростає протягом усього знімального дня.
Вона готує свій суп, потім пропонує їм скуштувати. Бо ввічливо смакує ложечку. Соломон з’їдає цілу тарілку. Рейчел просить добавки.
Уже майже вечір.
– Що б ти робила тепер? – запитує Бо, намагаючись прискорити все.
– Зазвичай я була б ще надворі, шукала б їжу, – Лора ввічливо усміхається, розуміючи, що Бо непокоїться через час.
– Не думай, що ти маєш поспішати через нас, я хочу зафільмувати, як ти зазвичай живеш.
– Зазвичай я не частую своїм супом трьох людей, – вона всміхається, і до Соломона: – Я роблю це вперше за десять років.
– Чотирьох людей, – говорить Рейчел. – Не забувай, я їм за двох.
Лора сміється. Їй подобається Рейчел, це добре видно. Вона побоюється Бо. З Соломоном усі все розуміють.
Лора пропонує випрати одяг, Бо це не цікавить. Вона не морщить носа, але реагує майже так само.
– А може, знімемо, як ти читаєш? – запитує Бо. – Книжки важливі в твоєму житті, правда ж?
– Звичайно, я читаю щодня.
– Це твій зв’язок зі світом?
– Я б сказала, що це єдине, що не є моїм зв’язком зі світом, – відповідає Лора. – Це розвага, втеча.
– Так, – відповідає Бо, хоча і не думає
