зараз могла б відповісти на ці питання?
Мовчанка.
Соломон встає з ліжка і, роздягнений, навшпиньках іде через кімнату до дверей. Він заглядає в щілину в дверях і бачить їх: Лору, що сидить на ліжку, і спину Бо.
– Не хвилюйся, все гаразд, ти не мусиш відповідати на мої питання просто зараз. Але ти розумієш, що ми плануємо?
– Розумію.
– Ми зніматимемо сьогодні і завтра, перервемося на вихідні, а потім повернемося в понеділок. Тебе це влаштовує?
– Я буду з Соломоном на вихідних.
– Так.
Ніякова мовчанка.
– Минулої ночі, Лоро…
Мовчанка.
Соломон заплющується, зіщулюється, бажаючи, щоби Бо просто забула про це. Це була перша ніч за десять років, коли Лора спала в іншому ліжку, в іншій кімнаті. Все було іншим. Ті звуки від Бо були новими для Лори, вона їх повторювала, щоб зрозуміти, от і все, він хотів би, щоби Бо збагнула це і заспокоїлася.
– Емм, минулої ночі я чула від тебе один звук. Коли була в ліжку.
Лора знову видає той звук, точно відтворюючи задоволений стогін Бо, начебто вона записала його і прокрутила готовий запис у себе в горлі.
Соломон прикушує губу, намагаючись не засміятися.
– Так. Цей. – Бо паленіє від сорому.
– Ти хочеш, щоб він був у твоєму фільмі?
Соломон знову зазирає через щілину, щоб поглянути на Лору, він помітив зміну в її голосі. Він став жартівливим. Вона жартує з Бо. Бо, своєю чергою, нічого не помічає.
– Ні! – вона нервово сміється, – розумієш, те, що ти чула, було особистим, інтимна мить між мною і… – Бо робить паузу, не бажаючи згадувати Соломона.
– Сол, – говорить Лора, промовляючи це ім’я точнісінько так само, як і Бо. Голос Бо злітає з вуст Лори.
– Господи. Так.
– Соломон – твій хлопець?
– Так.
Соломон сковтує, його серце знов шалено б’ється.
– Це… добре? – запитує Бо.
– Добре кому?
– Тобі. Добре для тебе, – відповідає Бо, збентежившись.
Лора ніяково прокашлюється, але це не її кашель, це кашель Соломона. Вона кидає швидкий погляд у бік дверей, і він розуміє, що вона помітила, що він їх слухає. Він усміхається і йде в душ.
Увесь четвер вони знімають Лору в її хаті. Зрозумівши, що під поглядами Лора часто завмирає і розгублено дивиться в камеру, Бо вирішує зафільмувати, як вона готує овочевий суп. Це щось звичне для Лори. Спочатку вона насторожується через їхню присутність, соромиться самої себе під їхніми поглядами і перед камерою, а потім, захопившись тим, що робить, вона помітно заспокоюється. Вони не надто наближаються, намагаючись не бути нав’язливим, хоча залишаються неприродними – троє людей зі знімальним обладнанням у лісі. Жваво рухаючись, вона видає менше звуків.
Вона ходить садом і городом, шукає в лісі траву, дикий часник, якого повнісінько вздовж струмків і в затінку, обирає великі листки і розквітлі
