ногу між стійками я вирішив ременями безпеки – вони були широкі та мали пряжку, за допомогою якої їх було зручно затягувати. Я зрізав ремені з нашого сидіння та надійно зафіксував ногу так, щоб жодна з пряжок не перетискала стегнову артерію, а ремені лежали рівно.
Ще я дістав з рюкзака свою футболку й розірвав її на дві ганчірки, які скрутив валиками та підклав під пряжку з обох боків. Таким чином я зміг тугіше затягти ремені, не перетискаючи артерію – нозі зараз потрібен добрий кровообіг.
Зрештою я мав іще раз завдати Ешлі неприємних відчуттів. Звісно, усе, що я робив раніше, важко назвати розслаблювальним масажем, але після всього цього мені довелось обкласти її стегно снігом. Наразі треба теж бути обережним, щоб зменшити набряк, але не дати загальній температурі тіла опуститися.
Закінчивши з ногою Ешлі, я пошукав у рюкзаку та дістав термоштани і вовняний светр, у які я вбираюся в горах. Светр уже добре потріпало життя, але він дуже теплий, навіть коли мокро, і захищає від вітру. З Ешлі я зняв увесь одяг – куртку, піджак, блузку, бюстгальтер, – і заходився перевіряти, чи немає внутрішніх травм. Жодного синця я не знайшов – це добре. Я одягнув її у штани та светр – звісно, на неї вони були завеликі, але принаймні сухі й теплі. Зверху я надягнув на неї її куртку, але руки не став устромляти в рукави. Наостанок я загорнув її у спальний мішок, наче мумію, та вище підняв ліву ногу. Відомо, що приблизно половину тепла нашого тіла ми втрачаємо через голову, тому я відшукав у рюкзаку вовняну шапку та насунув її на Ешлі. Очі затуляти їй не став, аби вона не злякалася, коли прокинеться вночі, і не подумала, що осліпла.
Турботи про Ешлі нарешті були завершені, аж раптом я помітив, як пришвидшився мій пульс та як часто дихаю. Біль у грудях значно посилився. Я забрав руки з рукавів усередину й ліг поруч із нею, прагнучи зігрітися. Собака пробіг два кола за своїм хвостом і вмостився між нами настільки звично, наче спав так кожного дня. Я лежав та дивився на припорошене снігом тіло Ґровера, а потім нарешті заплющив очі. Ешлі простягла свою лівицю та торкнулася мене. Я сів і побачив, що вона щось шепоче. Прихиливши вухо ближче, я почув:
– Дякую.
Розділ шостий
Зараз день. Падає густий сніг. Холодно – я бачу власний подих. І дуже тихо. Цілковита тиша. Наче хтось вимкнув звук у всьому світі.
У Ешлі справи не дуже добре. Я підозрюю, що можуть бути якісь унутрішні пошкодження. Плече та ногу я вправив, але треба зробити рентген, а нозі знадобиться операція, щойно ми звідси заберемося. Коли я вправляв ногу, вона зомліла і відтоді спить. Іноді розмовляє уві сні. На обличчі, руках та голові є кілька глибоких порізів, але, перш ніж їх зашити, я маю з нею поговорити, тому це почекає. У літаку я знайшов куртку для рибальства з купою приладдя. У її кишені відшукалося хірургічне моноволокно – якраз згодиться на шви.
Ґровер, пілот, на жаль, не вижив. Я вже казав? Не пам’ятаю, казав чи ні. У нього зупинилося серце. І він посадив літак уже після цього. Я
