Минуло майже десять місяців, відколи я познайомилася з Біною – майже десять місяців, відколи я покинула лікарню зі спиною в синцях і пошматованим горлом, – і вже на той час ми обожнювали одна одну. Можливо, ми навіть стали друзями, як казав доктор Філдінґ.
– Тепло сьогодні. – Вона кладе гирю на мою вигнуту спину; лікті в мене трусяться. – Краще б відчинила вікно.
– Навіть не думай, – бурчу я.
– Подумай, що ти втрачаєш.
– Я багато чого втрачаю.
За годину, коли моя футболка вже геть присмокталася до шкіри, Біна підіймає мене на ноги.
– Хочеш спробувати той трюк із парасолею?
Я хитаю головою. Моє волосся липне до шиї.
– Не сьогодні. І це не трюк.
– Сьогодні саме чудовий день. Надворі тепло й гарно.
– Ні… я… ні.
– Ти з похмілля.
– І через це також.
Невеличке зітхання.
– А з доктором Філдінґом пробувала цього тижня?
– Так, – брешу я.
– І як усе пройшло?
– Нормально.
– Далеко зайшла?
– Тринадцять сходинок.
Біна вивчає мене.
– Зрозуміло. Непогано, як для панянки твого віку.
– Старію, що вдієш.
– Так? Коли твій день народження?
– Наступного тижня. Одинадцятого. Одинадцятого одинадцятого.
– Організую тобі знижку для пенсіонерів. – Вона нахиляється, спаковує гирі у футляр. – Ходімо, поїмо.
Я ніколи багато не готувала – шефом був Ед, а тепер «Свіжа доставка» підвозить мені продукти під двері: заморожені вечері, їжа для мікрохвильовки, морозиво, вино (доcтобіса вина). Також кілька порцій пісного білка й фруктів, заради Біни. І заради мене самої, як вона б заявила.
Наші обіди не враховуються в час сеансу – здається, Біна насолоджується моєю компанією.
– Мені за це тобі також платити? – якось запитала я.
– Ти й так для мене готуєш, – відповіла вона.
Тоді я саме зсувала пригорілий шмат курятини на її тарілку.
– Хіба у цьому вся справа?
Сьогодні у нас диня з медом та кілька смужок сухого бекону.
– Точно незасолений? – питає Біна про останній.
– Точно.
– Дякую, панянко. – Вона переносить шматочки дині собі до рота, стирає мед із губ. – Я читала статтю, де писалося, що бджоли можуть пролітати шість миль від свого вулика у пошуках пилку.
– Де ти таке прочитала?
– В «Економісті».[155]
– Овва, «Економіст».
– Неймовірно, правда?
– Депресивно, я б сказала. Я от не можу навіть з дому вийти.
– Стаття ж не про тебе була.
– А звучить, наче про мене.
– І ще вони танцюють. Це називають…
– Круговий
«The Economist» – впливовий англійський тижневик, що позиціонує себе як видання для багатих і впливових ділових людей.
