кивнули один одному на знак взаєморозуміння, від чого решта присутніх відчули себе зайвими.
– Звісно, сер, – пробурмотів Ґай, – Вибачте, сер.
– Ви та сержант Конлон можете почати з ломбардів у Льюїсі. Хай Меннінґ вас туди підвезе. Раптом що знайдете, відразу ж повідомте й ми все заберемо. Вам пощастило вчасно прибути на місце злочину, хлопці. Скористайтеся шансом, – сказав Джарвіс.
Схоже Гайта трохи засмутило, що це не він дав ці вказівки, проте, лиш злегка побурчавши, він схвально кивнув.
– Зустрінемося тут у п’ятницю, щоб обговорити те, що знайдемо, якщо таке буде. Йдіть. Вайне, можеш вказати мені якийсь пристойний ресторан поблизу?…
Від цієї миті Ґай та Гаррі розпочали свій шлях як офіційні слідчі сумнозвісної справи про вбивство.
Розділ десятий
На другий вечір у маєтку Астголл, після того як Луїза отримала роботу, Ненсі показувала їй будинок. Вона почала з передпокою з двома камінами та темними дерев’яними панелями.
– Велично, чи не так? – промовила Ненсі. – Але все це зусиллями Фарва.
Широкі центральні сходи вели аж до горища, де була комірчина з білизною, а на останньому сходовому майданчику Луїза помітила низку шафок, усі пофарбовані в насичений синій.
– Це мітфордські лівреї, – сказала Ненсі так, немов Луїза знала, що це означає.
Дитяче крило простягалося на весь поверх – тут була й вітальня няні Блор, яка слугувала для менших гральною кімнатою, а також їхні спальні. Якщо решта будинку в очах Луїзи була загрозливо великою, у своїх нових володіннях дівчина почувалася затишно, сидячи майже на самісінькій верхівці бібліотеки, яку, за словами Ненсі, лорд Редесдейл переробив із клуні для церковної десятини. Від парадних дверей туди можна було пройти коридором, який також побудував він, назвавши галереєю. Ненсі сказала, що проводить у бібліотеці більшість часу («Дідусь колекціонував книги, хоча й сам написав одну чи дві»), а коли додому приїжджав Том, то він грав там на великому фортепіано.
Якщо в основному будинку було більш як десяток спалень, у дитячому крилі їх було лише чотири, однак тут була своя ванна й гаряча вода. Одну спальню ділили між собою няня Блор, Памела та Діана, наступні двері вели до кімнати, де мала спати Луїза з найменшими дітьми. Ще одне немовля повинно було народитися за два місяці, й Луїза згодилася з припущенням усіх, що сьома та остання дитина буде хлопчиком, якого назвуть Полом. У шухляді на нього вже чекали блакитні в’язані светрики та черевички.
Ненсі провела Луїзу до своєї кімнати, де над дверима зазначалося «Lintrathen». Том був у школі; він теж мав власну спальню: «Бо він хлопчик, хай навіть йому лише одинадцять», – пояснила Ненсі. Вона підвела Луїзу до вікна своєї кімнати.
– Поглянь, – сказала вона, і Луїза побачила могильні плити цвинтаря неподалік, – коли місяць уповні, легко лякати інших історіями про привидів у будинку, – захихотіла вона.
Ненсі зачинила двері й сіла на ліжку,
