ліва рука була перев’язана білим полотном, просякнутим кров’ю.
– Я живий-здоровий, Матяше, – озвався Дмитро. – Це – Бернард Претвич, він дуже вдало нагодився до нас.
– Вітаю великого воїна, – нахилив голову Матяш, звертаючись до старости Бара. – Еге ж, князю, я вже було прощався із життям, коли татари напосіли на нас з усіх боків. У нас вбито п’ятеро людей, ще дев’ятеро поранені.
– Максиме, а які втрати у нас? – спитав Бернард у свого вояка.
– Пане старосто, у нас лише троє вбитих і шість поранених.
– Вічна слава героям! Хай Господь пробачить воїнам їхні гріхи, – Претвич повільно перехрестився, всі наслідували його приклад.
– Мо’, відмітимо славну перемогу? – докинув Петро Брага. – А то я вже так зголоднів, що аж жаби у череві квакають.
Пропозиція ротмістра всім припала до смаку. Татарина звільнили з-під коня і зв’язали. Всього в живих, окрім ватажка чамбулу, залишилося лише троє татар. Було вбито близько двохсот ординців, решта втекла в поле. Дмитра Вишневецького та Бернарда Претвича воїни та звільнені бранці зустріли, як героїв, вигуками: «Слава!» Худобу, що розбіглася по полю, вершники вже збили докупи. Частина чоловіків взялися забивати худобу на м’ясо, щоб приготувати великий обід на всіх.
Оскільки до цього треба було чекати ще цілу годину, вирішили допитати полонених татар. Ротмістр Брага був за тлумача, біля татар зібралася чимала купа старших воїнів. Вишневецький помітив між ними білозубого чоловіка, що врятував його. Побачив княжич і сивовусого, що віртуозно бився на шаблі.
– Хто ти такий? – спитав Петро татарського ватажка.
– Я бек Саадет – родич великого хана Девлет Герая. Моя рідна сестра – ханська дружина, – гордовито відповів ординець.
Воїни переглянулись, Олекса здивовано докинув:
– Тю! А я думав, у кримського хана в гаремі – лише наші дівчата…
– Закрий рота… – Матяш штурхнув кулаком молодика у бік.
– Саадете, це твої люди спалили на Волині Загороддя? – спитав Вишневецький, стиснувши кулаки так, що аж затріщали суглоби.
– Про Загороддя я нічого не знаю, – мовив татарин. – Коли я виходив із Перекопу, за день до нас на лови вийшов чамбул Мергена. Можливо, він побував на Волині…
Претвич при згадці цього імені насупив брови. Люди загомоніли. Мерген мав лиху славу кровожерливого людолова, що вбив не один десяток українців. Саадет побачив, що люди навкруги перешіптуються, і подумав, що вони обговорюють, у який спосіб його найкраще вбити.
– Не вбивайте мене! Я дуже багатий, за мене заплатять великий викуп! – наголосив родовитий ординець.
– Якщо ти такий багатий – якого біса поперся на Вкраїну? – обурився Дмитро.
– Та… мені нудно стало, вирішив трохи розважитись, – крутнув плечима бек.
– Це для тебе розвага? Падлюка!! – від гніву в княжича перехопило подих. – Для тебе розвага – палити наші села?
