як один.
Годований. Підожди там!.. Як це так, ми, народ, питаємось, що в бомазі пишеться так, а ви чините навиворіт, та ще й нишком од усіх? У бомазі сказано, щоб на обчеських зборах проголосовані були всі церковні речі, а ви, як ті злодії, вдерлись у церкву і що робите?
Дід з ціпком. Чуєш?
Годований. Так оце ми, увесь народ, і кажемо: чи дамо, чи не дамо чашу і хрест – об цім ви в народа спитайтеся!..
Гомін. У народа спитайтеся!..
Дід з ціпком. Чуєш, що народ каже?
Копистка. Та який же з вас народ, чудак ти, чоловіче?
Дід з ціпком. Як так?.. А хто ж ми, щоб ти знав?
Копистка. Ви ж незорганізований елімент, та й усе…
Годований (по паузі). А ми ось що, граждани, комісія од народу! Ходімо зараз у церкву та й заборонимо їм по закону совєцькому…
Копистка. Ша!.. Підождіть!.. Закон-то совєцький, та не про вас його писано.
Годований. Та ти чого тут розкамашуєш? Що ти нам – начальство чи хто?
Копистка. Не начальство, а совєцька власть!
Дід з ціпком. Яке ти маєш право?.. Хто тебе настановив?
Копистка. А звісно, не ви, діду. Були такі, що настановили… Ми тепер власть і більше ніхто!
Годований. Розступись, море, – кізяк пливе.
Дід з ціпком. Оце правда – розступись, море… Недавно з кізяка й не вилазило, а тепер – начальство!
Параска (тут як не вихопиться). А вам досадно? Так? Аж очі пухнуть з досади, що колись Мусій мій з панського загону й не вилазив, а я в кізяці й діти плодила, а тепер… тепер питають: де тут живе товариш Мухін Копистка?..
Копистка (посміхаючись). Тут! Осьдечки я, Мусій Хопистка!
Параска. Не перебивай, сатана!.. Пожалуста, на з’їзд до нас… Ось воно! Колись моєму сатані й на землю забороняли сісти, а тепер його й на плисові крісла садовлять, раду з ним радять, як воно, що й до чого, а вам що? А вам сто сухих досад од цього!..
Копистка. Трах-тара-рах – оце вам, діду, резолюція!..
Дід з ціпком. А ти… А ти кинь цигарку, кажу! (Та й замірився на Копистку ціпком.)
Копистка (не зворухнувся). Ша, діду!
Дід з ціпком. Кинь, бо…
Копистка. Не дмухайте, діду, проти вітру…
Дід з ціпком. Бо…
Копистка. Бо пуп увірветься.
Ударити дід не наважився. Одступивсь. Трясеться.
Разом сливе вийшли: із церкви – комісія, з-за огради – Гиря, монашки, глухонімий Ларивон. Натовп подався назад. Галас упав, ущух.
Смик. Що тут таке, Мусію?
Копистка. Та як би тобі й сказати… Виходить інцидент.
Смик. Що саме?.. Хто?
Параска. Та хто ж, як не дід Онисько, Годований… Бач, досадно стало, що мій рудий…
Копистка. Та цить!
Дід Юхим десь луною озвався: «Моя мила, щоб ти воза не побила!»
Незорганізований
