є!
Гиря. Нема!
Смик. Є!
Копистка (до Ларивона). Помирають, братко, сам же ти бачив такі інциденти. І там помирають. І скрізь помирають. Ніхто даром хліба не дає. Говорять – дай гроші, що круглі і сяють… От-от, що круглі і сяють. А грошей нема: і в тебе, і в мене… А з чаші й хреста совіцька влада викує гроші!.. От-от! Гроші, браток!
Годований. Зуби.
Копистка. Що?
Годований, дід з ціпком, монашки. Комісарам зуби!
– Каблучки!
– Персні!
Копистка, Параска і Смик. Гроші на хліб!
Копистка. Бідному класу – тобі, братухо, мені й усім – за чашу і хрест золоті – хліба, браток, привезуть. Добрав тепер діла? От-от. Привезуть! Он-он з того краю, тією дорогою, з города… Брат, брат, як зариплять вози! А то й машиною, отим автомобілем. Бачив? Чох-чох…
Мабуть, надія замріяла в кожного, бо в натовпі голови всіх повернулися у той бік. Глянув туди й Ларивон.
Годований (іронічно). Подивіться, граждани, подивіться! Он-он головний комісар їхній їде – голодная смерть! Га-га! Хіба не чуєте – ребрами торохтить?.. Подивіться, як кажуть, пожалуста…
У натовпі рух. В очах затінилось страхіття.
Чого ж ви всі одвертаєтесь?.. Га-га! Отож воно й є! Не привезуть! Бо ніколи ще до нас не возили – тільки вивозили. Га-га! Птиця повтікала – подумайте! Ґав не стало!..
Копистка (підійшовши близько до Ларивона). Голодної смерті хрестом не одгониш, тільки хлібом… Все одно без чаші, без причастя народ умирає… На біса воно? Оддай, Ларивоне!.. Ну, голубе?
Визвірився знов Ларивон, замахнувся дрючком. Копистка одскочив.
Ех ти, темная сило!
Смик. Одійди, Мусію!.. Його вже освітили й осяяли… (Вийняв нишком револьвера.) Тепер тільки оце й допоможе…
Копистка. Ти здурів?.. Та вони цього тільки й ждуть… Кинь!.. Заховай!.. (Та й прикрив своєю рукою револьвер. Учепився за Смикові руки.)
Смик. Пусти! Як оддамо цінності – оддамо усе. Або тепер, або… Пусти, кажу!
Параска (помітила, що лихо). Стійте, чоловіки, ось стійте! (Ухопила за руку Орину, вивела наперед.) Ходімо, Орино, Ларивон нас не вдарить… Ганно! Явдохо, чого стоїте? Ходімо всі жінки! Візьмемо чашу і хрест од його! Він нам оддасть, от їй-бо… (До черниць.) А ви, ґави, цитьте! (До жінок.) Ну?
Жінки заворухнулись, проте не пішли. Одна Орина пошкандибала, безтямно бурмочучи:
– Авжеж, ходімо!.. Ходімо, ходімо… Аби не додому – ходімо! По чашу ходімо!..
Параска. Стій, Ларивоне, голубе, стій!
Орина. Авжеж, стій! Стій-стій! Татонько, стій!
Став Ларивон. Дрючок додолу опустив. Дивиться.
Параска. Я тобі ще раз сорочку з бруду виперу… Тричі виперу, тільки ти не бийся…
Вищирився на неї Ларивон, подобно усміхнувся. А Параска так і засвітилась радісно.
Бач, не забув, як колись я сорочку йому
