ми собі третього марта 1923 року, що дійсно придумали не треба лучче товариші в центрі, щоб забрати в церков срібло-злато і повернути на хліб голодним, которі у нас дійсно пухнуть і мруть без соблюдєнія статистики…
Гиря. А скільки вас вписалося?
Голоси. Скільки вас душ?
Копистка. Дев’яносто сім!
Смик. Всіх, хто має право голосу в нашій слобідці, сто вісімдесят дев’ять. Нас вписалося дев’яносто сім. Кого більше?.. Маємо право?.. Отож не крутіть, бо на своє не викрутите!..
Гиря. А хто вписався в протокол?
Смик. Не вам питати, та вже прочитай їм, Васю. Щоб не крутили! Вичитай усіх… Хто там? Ну?
Вася (вичитував). Підписались срібло-злато церковне брати: Смик Серьога, Копистка Мусій та Парасковея…
Голос. І сюди вскочила!
Другий. Аякже! Без неї й паски не посвятяться.
Вася. Рогачка Василь, Клименко Захар, Барило Свирид, Золото Мойсей, Стоножка Іван…
Гиря. Не вірю!
Смик. Що?
Гиря. Не вірю! Ви багато без спросу повписували…
Смик. Кого, наприклад?
Гиря. Та хоть би й Стоножку Івана. Та чимало є таких, що не хотіли, а ви їх повписували, щоб протоколом цим незаконним людей дурити.
Смик (усміхнувся). Ану спитай, он Стоножка Іван стоїть, спитай його!..
Копистка (до Стоножки): Чуєте, сваток?.. Ха-ха-ха! Та на таких, як сваток Іван Стоножка, весь цей протокол, мало протокол – уся совєцька власть держиться…
Гиря (до Стоножки). Скажи, Йване, привселюдно, ти з доброї волі писався? Ти згоджуєшся, щоб чашу й хрест у нас забрали?..
Копистка. Скажіть йому, сваток!.. Посадіть його на лід – ану?
Всі обернулися до Стоножки Івана. Він вимовив тихо і хрипко помертвілим язиком:
– Я не з доброї волі писався… Я щоб не давати чаші і хреста…
Гиря (блиснув злим смішком). Чули?
Годований. Отак вони дурять нашого брата – народ!
Дід з ціпком. Отак, щоб ви знали!..
З натовпу. Га?
– Га-га?
– Ага!
– Ага-га!
Копистка аж зблід, подивився на Стоножку, щось хотів сказати, та тільки крекнув:
– Хто б знав, що такий інцидент случиться!
У Васі затремтіли губи, заскакав папір у руках:
– Тату!.. Ви ж, тату, погодились, а я… за вас, за неграмотного, писався… (До всіх.) Тато писалися!..
Стоножка (захитався та все щось каже, – немов хоче тими словами підпертися, щоб не впасти). Яка ж ми власть, коли маслаки по дорозі, земля пухне і світ увесь хитається, хилиться – не вдержишся… Ніяк не вдержишся… (Поточився, був би впав, якби не Ганна.)
Смик. (до Васі – аж голос вломився). Викресли!.. Дев’яносто шість… Вичитуй далі, хто там!..
Два голоси.
