style="font-size:15px;"> Копистка. Якби то на Боже, а то ж на наше, на народне…
Гиря. Гм… А хто ж вони, оті злодії?
Копистка. Та ті ж самі, що, чужими руками хліб робивши, позакопували його в ями, як крадене, – ви!
Гиря. Ой, шануйсь, Мусію!..
Копистка. А то що?
Гиря. А то, що за такі слова… не помилує тебе Господь милосердний… Не помилує!
Копистка. А хто тобі казав за це?
Гиря. Не помилує!.. Знаю!
Копистка. Хіба з Богом балакав, що знаєш?
Звіром глянув Гиря на Копистку. Пішов.
Прибрела Орина:
– Здрастуйте, дядечку Мусію!
Копистка. Здрастуй, мамашо!
Орина. З п’ятінкою вас святою!.. Таки послав Господь ласку свою. Як не гнівили його, милосердного, а він таки зглянувся на нас, бідних.
Копистка. Як саме, мамашо?
Орина. Кажу ж, п’ятінку послав, а був четвер, і не знала я, чи й виживу з діточками – так же їстоньки всі похотіли…
Покрутив головою Копистка.
Оце прийшла під церкву. Кажуть, чашу золотую й кадильницю мінятимуть на хліб, дак я хоть подивлюсь, який він є… Може, таки п’ятінка святая і мені шкуриноньку або зерниноньку пошле… А як не то, то пережду тут до суботоньки… А в суботоньку, може, хто поминання до церкви принесе… Колись багато приносили. (Сіла собі осторонь на сніг. Та все бурмотить щось, киваючи головою.)
А вже до брами надійшов дід з ціпком. Стали збиратися чоловіки, жінки. Дід приступивсь до Копистки, лупнув очима:
– Хіба до церкви прийшов, Мусію? Сьогодні ж будень!..
Копистка. А ви, діду, чого прийшли, коли будень?
Дід з ціпком. Молитися прийшов, щоб ти знав, а не кадить, як ти ось, цигаркою. Кинь мені зараз! Хіба повилазило – церква?
Копистка. Та я ж не в церкві курю, а на вулиці. Кому яка з цього шкода?
Дід з ціпком. Не маєш такого права, щоб цигаркою смердіти під церквою! Не маєш права, щоб ти знав!
Злий голос. Та хіба вони послухають старих людей?
Дід з ціпком. Думають, що забрали собі слободу, дак можна й на Бога верхи сісти? Ні, він вам не стерпить. Він знайде на вас кару, пождіть, анахтеми. Він, милосердний, загонить вас у пекло.
Копистка. Нехай в пекло – там хоть тепло. А піди у рай, то й за дрова дбай…
Дід з ціпком. Ач який! Ах ти ж безбожнику! Бузувіре ти окаянний!.. Кинь цигарку, кажу!
Прийшов Годований. Немов нічого не знаючи:
– Що тут такеє, діду Онисько?
Дід з ціпком. Отак, як бачиш. Стоїть коло Божого дому, та курить, та смердить, щоб ти знав, цигаркою.
Годований. А чого, дозвольте, стоїть?
Дід з ціпком. Спитай його!
Хтось із людей. Чашу, святиню церковну забирають!.. Позолоту, срібло…
Годований. Як це забирають, дозвольте? Хто бере? По якому праву?
Хтось
