блукати горами-лісами.
Блукав, – а блукаючи, мав багато різних пригод, в більшості не дуже то милих, а то й прямо жахливих. Кінчилася зима, але ведмідь не вилазив ще зі своєї «ґаври». Йде Лукин темними пралісами, заходить у гущавину. Нараз не счувся, як опинився у якійсь ямі. А та яма, не яма, а ґавра «вуйка». От попав у гості до вуйка. Вуйко заснув у ґаврі на початку зими і спав дальше, щоб прокинутися з приходом весни. Сон вуйка перервав Лукин. Щастя, що це був час перед весною, коли вуйко, не ївши довгий час, був ослаблений і не мав великої сили.
А все ж таки прокинувся, ухопив Лукина за ноги і Лукин вже у лапах вуйка. Знає, що попастись ведмедеві в лапи, це смерть, не вирватися з них живим. Але ведмідь цей ослаблений, тай не попав на слабого – Лукин не втратив сили в печері. Вуйко випускає з лап Лукинові ноги й бере його попід пахи, але хоча вже Лукин має вільні руки. Дусить ними шию вуйка, здавлює так, що той не може вже видати з себе духу. Давить вуйко Лукинові ребра, аж тріщать, але Лукин теж; давить вуйка за горло. Йде смертельний змаг між ними. Пригадав собі Лукин про ніж за чересом. Лівою рукою душить вуйка дальше, а правою блискавкою витягає ніж зза череса і ним коле в саме серце вуйка, раз, другий і ще раз. Захарчав вуйко і випустив Лукина з лап. Лукин переміг ведмедя. Довго відпочивав після змагу. Видряпався із ґаври, не йшов далеко. Розложив ватру і заснув при ній.
Чув Лукин про вовкулаків і упирів, але в своїх мадрівках ще не стрічався з ними. Так, але не казки «гоп», як не перескочив! Таке сталось із Лукином. А сталось воно у Чорногорі, як заночував був при ватрі над одним озером. Була певно вже північ. Прокинувся Лукин нагло зі сну, як би хтось збудив його. Глянув і великий ляк обняв його – дало йому «пуду». Над ним якесь страшилище – пів чоловіка, пів вовка – термосить Лукина за плече.
«Це напевно вовкулака» – подумав Лукин. – Бачив вже у горах усяку погань і нехарь, але такого «страшилища» ще не зустрічав. Зірвався на ноги звільнив плече з лап вовкулаки, тай за свою довбню. Б'є нею вовкулаку по голові, але він знову Лукина за плече бере – щастя, що за ліве. Лукин може держати довбню правою рукою і бити нею страшне «опудало». А воно не подається, держить дальше Лукина за плече. Ба намагається вхопити його ще за праве плече. Що буде тоді з Лукином? Лукин добрався останніх сил, напружив всі м'язи. Вдалося йому вирватись з поганих рук вовкулаки. Щастя, що той не покалічив його гострими зубищами. Втікає від вовкулаки, біжить, що має сили в ногах. А вовкулака за ним – ось-ось досягне його. Лукин шубовсть у озеро, може так врятується від страшилища, хоч і не знає, чи той не скочить за ним у воду. Але ні, вовкулака пристанув на березі озера, не збирається скакати в воду. Мабуть не вміє плавати, боїться води. Постояв, потупцював на березі якийсь час, завив, заревів і пішов геть. Від його реву, здавалося, здригнулася уся Чорногора.
Мокрий, як курка на дощі, виліз Лукин із озера – труситься з холоду. Йде в противну сторону, куди подався вовкулака. Не дай Бог стрінути його ще раз! Відійшов далеко від озера. Розложив
