Вузькою каменистою доріжкою, понад «гук» Грамітного, вийшов Лукин на простору, зелену долину Грамітного, заквітчану чічками, позолочену промінням сонця.
Пристанув, сповнений подиву і любови до райської краси гір. Не надивиться, не надивується і не начудується. Перед ним частина раю тут. Раю, про який оповідав йому колись дідок під скалою над джерелами Пробійної. Так, тут частина раю перед ним – у його очах і в серці. Ген там, направо від Грамітного, хатина під лісом. Із хатини виходить дим. Там напевне хтось живе. Зайде туди. Пішов. Застукав топором у двері. Зайшов у хатину. На її середині горить ватра, а при ній сивий, аж білий, кремезний дід. Як стара ялиця під полониною поросла мохом, так і цей дід поріс сивим, мохнатим волоссям, крізь яке пробивається блиск-жар чорних очей. Тими очима може старець напевно прошити наскрізь людину й бачити всі таємниці в ній. Привітав Лукин діда, як годиться, а той попросив його сісти при ватрі. Перше спитав, чи він голодний? Не чекаючи відповіди, дав Лукинові вуджене стегно з сернюка.
Харчуй, леґіню, най тобі буде на здоров'я» – сказав.
Самітно живе тут, і до самоти звик уже, а все ж радіє, як часом хтось зайде у його хатчину. Не часто, але таки заходять до нього люди за усякими потребами. Мають його за ворожбита, знахоря, а то й планетника. А його дєдю називали мольфаром.
«Я сам не знаю, хто я такий! Може в дечому відмінний від других наших горен, може? Може й маю силу, якої не мають другі, може? Але та сила не від «злого», як дехто думає. Ні, вона від Господа – від Його духа, яким оживив ці наші гори і все, що на них і в них. Усе ж тут, а не лише люди, оживлені і надхнені Божим духом. Дух гір володіє тут усім! Не люди, а він, отой Дух, володіє нашими Карпатами. Він усюди сущий і всевидющий. Без нього, без того Духа гір, були б Карпати мертві! Життя дає їм Дух, ніхто другий! Усьому, кожній комашині, метеликам і бджілкам, травичкам і квіточкам, смерекам, ялицям, букам і яворам, дає життя і силу рости. Знаю, цього не потребуєш мені казати леґіню, ти бачив зовсім зблизька Царя-володаря Карпатських лісів, але ти не чув і не знаєш, що крім того Царя, є ще другий, могутніший від тамтого, володар Карпат. Він – це Дух наших гір. Ніхто не бачив його, але він таки існує і горами володіє, дає часто про себе чути й знати. Сила в нього велика. Він підніс у гору горду Говерлю і пишного Піп-Івана та й другі верхи гір. Він друг і приятель володаря лісів та узлагіднює бурі, щоб не нищили краси гір, лісів. Він не дає рікам та потокам заливати луги, царинки й людські оселі. О, Дух наших гір сильний. Він прямо могучий! Найважливіше, що потрапить робити, це відривати людей від землі і підносити їх до небесних висот. Він може привертати зір сліпим, може й будити тих, що попали в мертвецький сон. Я сказав уже, що Духа гір не побачити, але він є усюди! Він все може! Він і керує усім. Тому, хто не вірить у нього – каже жити надземним життям, а вірующих в нього підносить поза хмари й дає їм піднебесне життя. Послухай і «затям» собі добре, що було й що сталося з моїм рідним дєдем, якого називано
