– це те, що людина запланувала робити у ранньому дитинстві, а життєвий шлях – те, що трапляється насправді. Життєвий шлях визначають гени, моральне обличчя батьків і зовнішні обставини. Особа, чиї гени спричиняють розумову відсталість, фізичні вади або ранню смерть від раку чи діабету, дістане обмаль можливостей ухвалювати самостійні життєві рішення або доводити їх виконання до кінця. Напрямок життя такої людини буде визначений спадковістю (або, можливо, пологовою травмою). Якщо батьки ще немовлятами потерпали від суворої фізичної або емоційної депривації, це може знищити шанси їхніх дітей на виконання сценарію, ба навіть на його формування. Вони можуть убити своє потомство зневагою й жорстоким поводженням або приректи на життя у психіатричній лікарні з раннього віку. Хвороби, нещасні випадки, утиски та війна можуть покласти край навіть найретельніше продуманому життєвому плану з найкращою підтримкою. Комбінація цих чинників – наприклад, генів та утисків – може закрити стільки шляхів для людей певного типу поведінки, що вони матимуть небагатий вибір у плануванні своїх сценаріїв, і це може зробити трагічний життєвий шлях майже неминучим.
Проте навіть за наявності суворих обмежень майже завжди відкриваються якісь альтернативи. Авіабомба, епідемія чи різня спроможні не залишити жодного вибору взагалі, але на наступному рівні людина може бути здатною вибирати – убивати, бути вбитою кимось чи вкоротити собі віку – і тут її вибір залежатиме від сценарію, який є рішенням, ухваленим у ранньому дитинстві.
Відмінність між життєвим шляхом та життєвим планом можна продемонструвати на прикладі двох щурів, яких використали в експерименті, щоб показати, як ранні переживання матері можуть впливати на життя її нащадків30. Першу тварину назвали Віктор Пурдю-Вістар ІІІ або просто Віктор. (Пурдю-Вістар – справжнє прізвисько щурів, що брали участь в експерименті, а Віктор та Артур – імена їхніх покровителів, експериментаторів.) Віктор походив з давньої родини піддослідних щурів, і їхні гени годилися для цього статусу. Його матір, Вікторію, дресирували й пестили, коли вона була маленькою. Його далекий родич, Артур Пурдю-Вістар ІІІ (Артур) так само добре годився на участь в експерименті. Його матір, Артурію, залишили в клітці, ніколи не дресирували й не пестили, коли вона була маленькою. Коли два родичі підросли, з’ясувалося, що Віктор більше важив, був менш допитливим і випорожнювався частіше, ніж Артур. Що сталося з ними в довготерміновій перспективі, після завершення експерименту, невідомо, але це, ймовірно, залежало від зовнішніх сил – таких, як мета, з якою їх мали використовувати експериментатори. Таким чином, життєві шляхи тваринок були визначені генами, дитячими переживаннями матерів і рішеннями, що їх ухвалили потужніші сили, на які вони не мали впливу і до яких не могли звертатися. Це все обмежувало будь-які «сценарії» або «плани», що їх вони прагнули здійснити як індивідууми. Отож Віктор, якому подобалося жити рослинним життям, міг і далі потурати собі, тимчасом
Denenberg, V. H. and Whimby, A. E.: ’Behavior of Adult Rats is Modified by the Experiences Their Mothers Had as Infants,’
