target="_blank" rel="nofollow" href="#n43" type="note">43. Це бажання може не лише мати потужний вплив на їхні життєві сценарії, а й спричинити серйозні непорозуміння у стосунках з батьками44. Зокрема, кажуть, що американські матері підтримують своїх батьків більшою мірою, ніж чоловіків, і заохочують синів бути схожими на дідуся, а не на тата45.
Найбільш продуктивне запитання, яке можна поставити щодо впливів предків: «Ким були ваші дідусь і бабуся?» Зазвичай на це питання дають чотири типи відповідей.
1. Гордість за предків. Переможець або «принц» відповідатиме буденно: «Мої предки були королями Ірландії» чи «Мій прапрадід був головним рабином Любліна». Очевидно, хто говорить, той має «дозвіл» іти стопами цих предків і стати видатною особистістю. Проте якщо ці слова сказано з урочистою або зарозумілою інтонацією, то ця людина, ймовірно, є невдахою чи «жабою» і використовує свій родовід задля того, щоб виправдати власне існування, бо сама вона не має «дозволу» на те, щоб у чомусь перевершити власних предків.
Якщо відповідь звучить так: «(Моя мама завжди мені казала) Мої предки були ірландськими королями, ги-ги!» або «(Моя мама завжди мені казала) Мій прапрадід був головним рабином, ги-ги!» – її зазвичай дають із позиції «не дуже добре»; то тому, хто говорить, дозволено наслідувати славетних предків, але лише їхні невдалі сторони. Ці відповіді можуть означати: «Я напився як ірландський король, і це робить мене схожим на нього, ги-ги!» або «Я бідний як головний рабин, і це робить мене схожим на нього, ги-ги!» У таких випадках програмування в дитинстві було таким-от: «Ти походиш від ірландських королів, а вони були великими п’яницями» чи «Ти походиш від головного рабина, а вони були дуже бідні». Це рівнозначно вказівці: «Будь, як твій славетний предок…» із чітким підтекстом від матері: «…тому пий багато, як твій батько» або «тож і не треба заробляти гроші, твій батько ж не заробляє».
У всіх цих випадках предок є сімейним евгемером46, героїчним взірцем з минулого, якого можна наслідувати, але не можна перевершити. І всі ці випадки є різними способами, в які люди дають собі раду з евгемерами.
2. Ідеалізація. Вона може бути романтичною чи парадоксальною.
Отже, переможець може сказати: «Моя бабуся була чудовою домогосподаркою» чи «Мій дід прожив до 98 років, не втратив жодного зуба й не мав ані одної сивої волосини». Це чітка вказівка на те, що той, хто говорить, хотів би йти романтичними слідами свого предка й будує на цьому власний сценарій. Невдаха проявлятиме парадоксальну ідеалізацію: «Моя бабуся була суворою, прагматичною жінкою, але в старості її охопив маразм». Це чіткий натяк, що вона, можливо, і запала в маразм, але була найрозумнішою жінкою у психіатричній лікарні; більше того, що це є і сценарієм пацієнтки – бути найрозумнішою жінкою у психіатричній лікарні. На жаль, цей план зустрічається так часто, що конкуренція у психлікарнях за право бути найрозумнішою жінкою в палаті може стати доволі напруженою, бурхливою і тривожною.
3.
Abraham, K. ’Some remarks on the role of grandparents in the psychology of neuroses.’
Erikson, E.
Berne, E.
