стать, але не мають жодного стосунку до його результату.
Слід визнати, що 6-річна дитина ще не здатна нічого з цього зрозуміти, принаймні, з того погляду, якою мірою це стосується її самої. «Мама каже, що мені не можна з тобою гратися, бо ти (брудний, грубий, поганий, католик, єврей, італієць, ірландець тощо)» – ця фраза є лише проявом позиції «Я+, Ти–». «Я гратимуся з тобою, але з ним ні, бо він обманює» – це позиція «Я+, Ти+, Він–», на яку вигнанець відповідає: «Я з вами, хлопці, не гратимуся, бо ви мамії», що дорівнює «Я+, Ти–, Він–». Це складно зрозуміти, попри те що більшість людей мають у своїй позиції знак «–», але саме це визначає ключовий принцип позицій: єдині речі, які беруться до уваги, – це займенники та знаки (+ чи –); твердження або прикметники вживають лише для того, щоб зручніше структурувати час. Твердження просто дають людям те, що вони кажуть після привітання, але не мають стосунку до того, що станеться, до того, як добре чи погано розгортатиметься їхнє життя або якою буде їхня остаточна винагорода.
Наприклад, багато людей не можуть уторопати, яким чином безліч ревних нацистів-поліцаїв у Східній Німеччині стали так само заповзятими комуністами, бо ці дві ідеології здаються прямо протилежними. Але все, що було протилежним, – то прикметники. Позиція нациста була «Я+ (нацист), Він – (зрадник)», отже, його треба вбити. Позиція комуніста була «Я+ (комуніст), Він – (зрадник)», отже, його треба вбити. В обох випадках позиція та сама, хоча твердження є протилежними: «Я+, Він–», отже, його треба вбити. Правило полягає в тому, що зміна тверджень, хоч би якою вона була радикальною, не переінакшує позицію або сценарій: в обох випадках ця особа закінчить як убивця, і саме це є для неї важливим, а не те, яких людей вона вбиває. З цієї причини для фанатика немає нічого легшого, ніж за належного керівництва перейти на інший бік.
Цей приклад також є наочною ілюстрацією того, що позиції важать у повсякденній соціальній взаємодії. Перша річ, яку люди відчувають в іншій особі, – це її позиція, і тут подібне здебільшого притягує подібне. Люди, які мають добру думку про себе і світ (+ +), зазвичай воліють бути з подібними до себе, ніж із людьми, що нарікатимуть. Люди, які почуваються вищими (+–), також полюбляють об’єднуватись у клуби та організації. І якщо страждання любить компанію, то люди, які почуваються меншовартісними (– +), також збиратимуться гуртом, зазвичай у поганеньких барах. Ті, хто почувається безнадійно (– –), збиратимуться в кав’ярнях чи на вулиці, щоб поглузувати з ситної їжі. У західних країнах одяг указує на позицію ще чіткіше, ніж становище в суспільстві. + + вдягається охайно, але не яскраво; + – любить уніформи, прикраси, коштовності й індивідуальний дизайн, що дає йому (їй) змогу хизуватися своєю вищістю; – + кепсько або недбало вдягнений, але не обов’язково по-нехлюйському, або може носити «неповноцінну» уніформу; водночас – – схильний вбиратись у стилі «та йдіть ви всі», що демонструє його чи її зневагу до одягу і всього, що він означає. Шизофренічний стиль одягу, що сполучає обшарпаність з елегантністю,
