обіг термін «заложні небіжчики» на позначення людей, які померли неприродною смертю або передчасно і через це стали демонічними істотами, небезпечними для живих.
У 1930—1940-х роках одним із перших у європейській фольклористиці із ідеями структуралізму виступив В. Пропп. У праці «Історичне коріння чарівної казки»186 дослідник структурував сюжети чарівних казок, простеживши їхні витоки з етнографічних матеріалів, передусім із обрядів ініціацій та міфологічних уявлень.
Новим словом у вивченні міфології східнослов’янських народів стала монографія С. Токарєва, в якій досліджено різні форми традиційної духовної культури українців, білорусів, росіян, зокрема нижчу міфологію187. Міфологічних персонажів автор розподілив на дві групи: істоти й предмети реального світу та істоти демонічного світу. Е. Померанцева у своїй праці188 звернула увагу на необхідність враховувати жанрову специфіку джерела, з якого береться інформація про надприродних істот.
З кінця 70-х – початку 80-х років XX ст. дослідження системи традиційного світогляду слов’янських народів пов’язано із ім’ям засновника етнолінгвістичної школи М. Толстого. У низці праць учений аналізує походження надприродних істот, зв’язки між ними, їхні функції189. За редакцією М. Толстого було започатковано видання багатотомного етнолінгвістичного словника «Слов’янські старожитності»190, статті якого висвітлюють усі сторони повсякденного життя, зокрема нижчу міфологію, різних слов’янських народів. Його учні й колеги також підготували і видали енциклопедичний словник «Слов’янська міфологія»191. Вчені-етнолінгвісти розробили спеціальну універсальну схему-анкету для найповнішого опису персонажів міфологічної традиції різних слов’янських народів:
1. Назви, імена, інтерпретації.
2. Іпостасі.
3. Зовнішній вигляд.
4. Атрибути, супутники.
5. Взаємовідносини міфологічних персонажів.
6. Генеза.
7. Локуси.
8. Час.
9. Риси, властивості, вподобання.
10. Характерні заняття, дії, звички.
11. Функції та предикати (дії, засновані на контакті з об’єктом).
12. Об’єкти, адресати й реципієнти.
13. Модуси.
14. Контакти з людиною.
15. Характерні мотиви.
16. Характеристика джерел192.
Ця схема опису дає змогу всебічно дослідити практично будь-якого міфологічного персонажа і, безумовно, відкриває шлях до «порівняльної міфології»193.
Серед колег та послідовників М. Толстого, які досліджують традиційний світогляд різних слов’янських народів, зокрема міфологічні вірування українців Полісся, Поділля та
Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки. – М.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1986. – 365 с.
Токарев С. А. Религиозные верования восточнославянских народов XIX – нач. XX вв. – М.—Л.: Изд-во Академии наук СССР, 1957. – 163 с.
Померанцева Э. В. Мифологические персонажи в русском фольклоре. – М.: Наука, 1975. – 191 с.
Толстой Н. И. Каков облик дьявольский? // Язык и народная культура. Очерки по славянской мифологии и этнолингвистике. – М., 1995. – С. 250—269; Толстой Н. И. Откуда дьяволы разные? // Язык и народная культура. Очерки. – С. 245—249.
Славянские древности: этнолингвистический словарь в 5 т. [под ред. Н. И. Толстого]. – М.: Международные отношения. – Т. 1: А – Г. – 1995. – 584 с.; Т. 2.: Д – К (Крошки). – 1999. – 697 с.; Т. 3.: К (Круг) – П (Перепелка). – 2004. – 699 с.; Т. 4.: П (Переправа через воду) – С (Сито). – 2009. – 649 с.; Т. 5.: С (Сказка) – Я (Ящерица). – 2012. – 736 с.
Славянская мифология. Энциклопедический словарь / Науч. ред. В. Я. Петрухин, Т. А. Агапкина и др. – М.: Эллис Лак, 1995. – 416 с.
Виноградова Л. Н., Гура А. В., Кабакова Г. И., Терновская О. А., Толстая С. М., Усачева В. В. Схема описания мифологических персонажей // Материалы к VI Международному конгрессу по изучению стран Юго-Восточной Европы. София, 30.VIII.89 – 6.IX.89. Проблемы культуры. – М., 1989. – С. 78—85.
Див., напр., Виноградова Л. Н., Толстая С. М. Материалы к сравнительной характеристике женских мифологических персонажей // Материалы к VI Международному конгрессу по изучению стран Юго-Восточной Европы. София, 30.VIII.89 – 6.IX.89. Проблемы культуры. – М., 1989. – С. 86—114.
