(найчастішою помилкою є нерепрезентативність добірки, вибірковість у представленні лише «красівих» фактів, ритуалів без неритуальної поведінки тощо) створюють ідилічну картинку українського села, яка не має нічого спільного з реальним станом справ»128. Культура принадна для міждисциплінарних досліджень і без її романтизації та ідеалізації, без возведення в абсолют усього традиційного й архаїчного, без химерних пошуків «дохристиянських реліктів» тощо.
Нині академічна наука (етнологія, фольклористика, соціокультурна антропологія, філософія) відмовилася від практики механічного співвіднесення різних явищ культури (як XIX ст., так і культури сучасної) із «язичництвом», у тому числі від пошуку «прямих паралелей» між християнськими святими й народними релігійними культами та «дохристиянськими уявленнями», про які у нас надзвичайно мало джерел. Сучасні методи інтерпретації явищ культури базовані на розумінні культури як цілісності, що постійно змінюється, оскільки не є низкою застиглих у часі й незмінних конструктів, практик та «пережитків».
Розділ 2. Історіографія та джерела
Коротка історія вивчення міфологічних уявлень на теренах України
Антропологічному вивченню міфологічних уявлень та магічних практик стільки ж років, скільки років самій соціальній (культурній) антропології (Е. Тайлор, Дж. Фрезер, Ф. Боас, Б. Маліновський, Л. Леві-Брюль, Е. Дюркгайм, М. Мосс та ін.). Окремий розгляд усієї ретроспективи антропологічних досліджень міфу та магії вимагає осібного вдумливого тексту, тому тут я обмежуся лише короткою (і далеко не повною) історією того доробку, який стосується територій сучасної України, що перебували на початку XX ст. у складі різних державних утворень – Австро-Угорської та Російської імперій.
Етап від кінця XVIII до середини XIX ст. характеризується первинним накопиченням матеріалу та його частковим опублікуванням. Інтерес до слов’янської міфології на теренах Російської імперії виник зі спроб реконструювати пантеон божеств давніх слов’ян, який піонери цієї справи нерідко прирівнювали до давньогрецького чи давньоримського. Відомості про божеств бралися із середньовічних джерел: творів візантійських авторів, записок подорожніх, історичних хронік та церковних повчань. Серед інших це були праці М. Чулкова, М. Попова, Г. Глінки, А. Кайсарова. В середині XIX ст. завдяки публікації значних фольклорних колекцій І. Сахарова, І. Снігірьова та І. Срезневського до праць на міфологічну тематику почали залучати фольклор (часто, втім, не беручи до уваги його локальну специфіку, обходячись поняттям «слов’янської» (чи «руської») усної народної творчості).
Коли на початку ХІХ ст. вчені-славісти, що походили, як правило, із аристократичних родин, отримали класичну університетську освіту й щиро бажали «відкрити світові давньослов’янську міфологію», почали звертатися до сучасних їм фольклорно-етнографічних
Гримич М. Переклад з мови культури на мову науки…
