міської інтелігенції яскравою видовищністю багатьох явищ сільської культури й спричинила некритичне ставлення до останньої. Звідси етнографічні описи, наповнені поетикою та ліризмом. Практично кожен представник української інтелігенції середини XIX ст., проживаючи у будь-якій із двох імперій, пишучи різними мовами, однак маючи українофільські погляди, проходив «етнографічну ініціацію» і залишав по собі хоча б одну етнографічну розвідку після «ходіння в народ»146.
Свої зусилля у цей період дослідники спрямовували переважно на збирання емпіричного матеріалу та його публікацію. Проте період накопичення матеріалу не був марним – він заклав солідну основу для теоретичного опрацювання проблеми147. У 60-х роках XIX ст., можна сказати без перебільшення, розпочалася золота доба етнографії на теренах сучасної України. Тоді публікуються матеріали польових досліджень, з’являються наукові праці, формуються наукові осередки. Так, у 1845 р. у Петербурзі виникло Російське географічне товариство (РГТ), а в 1873 р. у Києві було відкрито його Південно-Західний відділ, наукова діяльність якого, хоч і нетривала (був закритий у 1876 р.), стала яскравою сторінкою в історії української етнографії148. Крім того, в 1851 р. при Київському університеті була заснована Комісія для опису губерній Київського навчального округу, яка мала характер наукового товариства. В 1864 р. у її складі було відкрито відділення етнографії149.
Апогей інтересу до сфери духовного життя селян – вірувань, уявлень, нижчої міфології українців – припадає на другу половину XIX – початок XX ст. Одна з перших наукових праць у цій царині належала авторству М. Маркевича150. Окремий її підрозділ етнограф присвятив українській демонології, а саме домовикам, упирям, вовкулакам, русалкам, відьмам, «ходячим» небіжчикам.
У 1870-х роках виходить низка праць українських учених – як публікацій суто емпіричного матеріалу, так і праць наукового характеру. Знаменною подією у збирацькій роботі стало здійснення на території України етнографічно-статистичної експедиції (1869—1870 рр.) під керівництвом видатного етнографа П. Чубинського. Наслідком експедиції стало видання семи томів фольклорно-етнографічних матеріалів, які не втратили своєї цінності й до сьогодні. Перший том містить, крім прислів’їв, приказок та повір’їв, матеріали з міфологічних вірувань та уявлень151. Свідчення про міфологічних персонажів П. Чубинський розподілив за такими групами: «Чорти», «Духо-люди», «Міфічні істоти», «Уособлення», «Хвороби»152. У групі «Духо-люди» розміщено матеріал про відьом, відьмаків, упирів, мавок, русалок, ворожбитів, характерників, знахарів, утоплеників тощо. Цінним є те, що в передмові до тому П. Чубинський дає вичерпну характеристику збирачів у регіонах (переважно сільські вчителі та священики), а до кожного опублікованого тексту подано примітку про місце його запису (повіт чи населений пункт).
Так само наслідком діяльності
Портнова Тетяна. Любити і навчати: селянство в уявленнях української інтелігенції другої половини ХІХ століття. – Дніпропетровськ: Ліра, 2016. – С. 38—39.
Пономарьов А. П. Царина народної уяви та її класичні розробки // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. – К., 1992. – С. 17.
Горленко В. Ф. Шляхи розвитку народознавства // Історія української культури: [у 7 т.]. – К., 2008. – Т. 4, Кн. 1. – С. 606, 609.
Там само. – С. 606.
Маркевич Н. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссіян. – К.: В типографіи И. и А. Давиденко, 1860. – 171 с.
Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной ИРГО. Юго-Западный отдел. Матеріалы и изследованія, собранныя д. чл. П. П. Чубинским. – Т. I. Вып. 1— СПб., 1872. – XXX+224 с.
Там само. – С. 183—210.
