домовиками, лісовиками, водяниками (наприклад, їх походження часто виводилося від тих янголів, що повстали проти Бога і були скинуті Ним із неба), русалками, «ходячими» небіжчиками117. Ба більше, частина біблійних мотивів виявляється тісно переплетеною з системою актуальних вірувань, прикмет і повір’їв та пов’язаних із ними ритуальних і магічних практик118. Комплекс народного християнства, «парабіблійного фольклору», етіологічних легенд та есхатологічних текстів дослідники різних слов’янських культур називають «народною Біблією»119. А. Боганєва, зокрема, спираючись на білоруську традицію, підкреслює, що «народна Біблія» не є «альтернативою» канонічній Біблії, а являє собою «адаптацію канонічних біблійних текстів у культурі усного типу, один із найважливіших складників народного християнства»120. О. Бріцина зауважує, що функціонування текстів «народної Біблії» у фольклорній традиції специфічне, тому через їхній усний характер вони «тяжіють не до стабільності, канонічності, сакральності, а до відносної змінності, виявляються проникними для неканонічних явищ, значну роль при їх постанні відіграють прагматичні установки носіїв»121. У цьому, власне, й полягає унікальність такого бріколажного культурного феномена, як «народне християнство». Зазначу, що в цьому тексті я вживаю терміни «народна релігія» й «народне християнство» як синонімічні, утім, маючи на увазі виключно XIX – початок XX ст. – період, на матеріали якого я переважно спираюся.
Водночас не можу не згадати й про існування сучасної антропологічної критики концепту «народна релігійність» (чи «народна релігія») як обмеженого та недосконалого на підставі того, що в ньому йдеться лише про сільський контекст, лише про умовну «традиційність», до того ж «народність» протиставляється «канонічності» чи «елітарності». Термінологічні й методологічні обговорення цього питання відбувалися ще в 1970-х роках у західній (англомовній) науці, а з 1990-х років почались і на постсоціалістичному просторі. Дискусія велася на міждисциплінарному рівні – серед істориків, антропологів, етнологів, етнолінгвістів, фольклористів, чия професійна діяльність зосереджена в предметній галузі «антропологія релігії». Антрополог С. Штирков, зокрема, описуючи цю дискусію, наголошує, що питання, які передусім бентежили дослідників, зводилися до складнощів проведення чіткого кордону між релігією та не-релігією (наприклад, магією), між народом та не-народом (Церквою, елітою і т. п.). І, власне, остання пара концептів виявилася найбільш проблемною122. Справді, де і коли в дослідженнях релігійності починається і де закінчується «народ»? Що ми можемо вважати «народним», а що ні? Чи не продовжуємо ми використовувати застиглі в часі штампи радянської етнографічної школи, досі вживаючи такі конструкти, як «народний світогляд», «святково-обрядова культура», «народна демонологія», «забобони і марновірства»
Белова О. В. «Народная Библия»… – С. 12—13.
Там само. – С. 14.
Беларуская «Народная Біблія» ў сучасных запісах / Уступ. артыкул, уклад. і камент. А. М. Боганевай. – Мінск: Бел. дзярж. ун-т культуры і мастацтваў, 2010. – 166 с.; Белова О. В. «Народная Библия»: Восточнославянские этиологические легенды. – М.: Индрик, 2004. – 576 с. (Традиционная духовная культура славян. Публикация текстов); Zowczak Magdalena. Biblia ludowa. Wydanie drugie. – Toruń: Wydawnictwo Naukowe UMK, 2013. – 557 s. Магдалена Зовчак, зокрема, в передмові до своєї книги згадує також «народні Біблії», видані в Болгарії та Угорщині. На жаль, в українській фольклористиці та етнології такої комплексної праці наразі немає, хоча є окремі розвідки (наприклад, О. Бріциної). Значний масив матеріалів, зафіксованих збирачами на теренах України (Поділля, Полісся і Карпат), міститься в роботі Ольги Бєлової.
Беларуская «Народная Біблія» ў сучасных запісах… – С. 4.
Бріцина О. Ю. Народна релігія українців (статус усного та писаного текстів) // ЕІНЄ. – 2008. – Вип. 26. – С. 45.
Штырков С. А. После «народной религиозности» // Сны Богородицы. Исследования по антропологии религии / Под. ред. Ж. В. Корминой, А. А. Панченко, С. А. Штыркова. – СПб., 2006. – Серия Studia Ethnologica. – Вып. 3. – С. 7.
