(не обов’язково людина) має розв’язати проблеми життя, виживання, комунікування, суперництва, престижу, заздрості, неприязні, непорозумінь, насильства, принесення слабкого в жертву сильному; і хоча всі ці випробування до кінця не розв’язані, проте вони компенсуються завдяки любові. Мультфільми замінили історії, які дорослі розповідали дітям. Звірята в головній ролі дають змогу дітям до п’яти років ототожнювати себе з ними; діти, у яких маленький словниковий запас, розуміють неявний текст. Шкода, що там бракує коханої людини, з якою можна було б передати на словах ті емоції, які сколихнула мальована історія, у резонансі з реальними випадками життя або фантазіями, які діти уявляють у моменти самотності.
У часи мого дитинства в рекламних роликах не було маленьких хлопчиків; усі немовлята були без конкретної статі, як янголята. Здогадайся сам, чи є дитятко з реклами мила «Кадум» хлопчиком чи дівчинкою! Афіші та плакати зображали немовля-об’єкт. Після винаходу дагеротипів з’явилася звичка фотографувати новонароджених голенькими, але на животі. Щоб ніякої цюцюрки в кадрі не було. У сімейних альбомах малюків не розгледіти в їхніх довгих хрестильних платтячках. Така нерозрізненість або ж двозначність практично зберігалася до початку Другої світової війни.
Перші ілюстровані оголошення, що стосуються немовлят, були присвячені пошуку нянь. Рекламувалися годувальниці. Потім з’явилася реклама першого консервованого молока й борошна для дитячого харчування. Марку «Фосфатин Фальєр» зображали у вигляді величезної тарілки, на яку дерлася ватага малюків. Така-от заміна давніх амурчиків. Перше рекламне зображення дівчинки з’являється на афіші «Шоколаду Меньє». Мале дівча старанно виписувало на стіні каліграфічним почерком доброї учениці за стандартами епохи: «Шоколад Меньє».
Цей прецедент – вторгнення зразкових дівчаток у рекламу – довго не мав продовження.
Зауважимо, що з моменту, коли рекламне зображення дитини отримує статеві ознаки, до п’ятдесятих років домінували хлопчачі образи. Немовби реклама – то справа чоловіків, великих і маленьких, вирішувати, яку обрати марку чи колір. Паралельно з сімейних альбомів зникають хрестильні платтячка для хлопчиків, а самі малюки тепер з’являються в рекламі як взірець дитини-споживача чи радше посередника під час закупів.
Для соціологів уже давно не секрет, що наймолодших глядачів неабияк ваблять і утримують біля телевізора рекламні ролики. Після травня 68-го почали засуджувати таке «розбещення малолітніх» засобами масової інформації: «Ганьба! З дитини ліплять споживача». Це правда, але реакція зацікавленої особи не є пасивною. Дитину не так просто пошити в дурні, як здається, у неї є свій критичний підхід: вона сміється лише тоді, коли жарт її розвеселив, запам’ятовує лише ті рекламні слогани, які тішать вухо дотепними каламбурами, звукописом, римами. Реклама грає з мовою, винаходить комічні ефекти. Повсякденні
