ні, вони все одно стануть сексуальним об’єктом для чоловіків, і нехай уже краще за це відповідатиме якийсь конкретний чоловік, якому батько вручить свою дочку для захисту. Для наших сучасних звичаїв доволі химерно, що жінку передавали зятеві разом із грошима, немовби дружина – це тягар, замість того, щоб доплачував за дівчину сам зять, як це заведено в деяких африканських країнах, де дружину треба купувати, бо ж вона – справжня цінність. У нас виходить навпаки: щоб проковтнути гірку пігулку, потрібно докласти посаг. На Заході в заможному середовищі заміжжя дочок аж до XX ст. було чимось на кшталт легалізованого сутенерства. Перемовини про посаг нареченої додавали шлюбові присмаку продажності. По-перше, посаг робив інфантильним самого зятя, який начебто нездатний забезпечити утримання дружини, бо не годен навіть оплатити її вартість. По-друге, жінка в цій ситуації теж ставала інфантильною, бо їй немовби говорили: «За тебе треба платити – сама ти нічого не варта». Також це був спосіб довести, що дочка – власність свого батька, якому недешево коштує відмовитися від неї. Даючи за дочку посаг, батько показував, що означає його любов. Попри те що вона тепер належить іншому чоловікові, посаг, який віддав за неї батько, забезпечує йому матеріальну присутність у сім’ї його дочки.
1
Philippe Ariès. L’Enfant et la vie familiale sous l’Ancien Régime, I, 3, p. 83, Le Seuil, coll. «Points Histoire».
2
Жуль Франсуа Каміль Феррі (1832—1893) – французький політик-реформатор, був міністром освіти і прем’єр-міністром Франції. Автор двох важливих законів, які докорінно змінили французьку освітню систему: про безкоштовне навчання в школах і про обов’язкову шкільну освіту зі світською навчальною програмою. – Ред.
3
L’Histoire des mères du Moyen Age à nos jours, Yvonne Knibiehler, Catherine Fouquet, p. 90.
4
Ph. Ariès, ouvr. cit., I, 5, p. 145.
5
Перенесення або трансфер – психоаналітичний термін; психологічний феномен, який полягає в несвідомому перенесенні пережитих колись (зазвичай у дитинстві) почуттів на зовсім іншу особу. Скажімо, пацієнти психоаналітика нерідко «переносять» своє травматичне дитяче кохання на самого психоаналітика. – Ред.
6
Див.: Le Carnaval de Binche, Samuel Glotz (1975), Éd. Duculot.
Розділ 2. Провина
До XIII ст. діти з моменту хрещення причащалися краплею свяченого вина, яке священик прикладав їм до вуст. У XIII ст. публічне причастя для хлопчиків випадало на 14 років, для дівчаток – на 12. У XVI ст., після Тридентського собору, дітям до вівтаря можна було підходити вже в 11—12 років. Папа Пій X зменшив свідомий вік до 7 років і запровадив для дітей приватне причастя віч-на-віч зі священиком, якому передувала сповідь; вірячи, ніби улягає словам Христа «Пустіте дітей, щоб до Мене приходили, і не забороняйте їм, бо їхнє Царство Небесне», Папа підніс цим «безневинним душам» своєрідний дар з отрутою.
Таке нове правило в католицькому
