для своїх юних піонерів саме модель «Телемака». Кожен новий цикл безперервно відтворює ці внутрішні суперечності. Але до цього спадщину Руссо переймають романтики. «Еміль» Руссо відкриває шлях як «Маленькій Фадетті» (Жорж Санд), так і «Полю та Віргінії» (Бернарден де Сен-П’єр).
На початку XIX ст., згідно з панівною діалектикою, на перший план виходить янгелізм. Усі романтичні поети оспівують дитину. Але її репрезентація інфантильна. Дитина погано втілена, доволі умовна. Це лише туманний привид, що нагадує про божественне походження людини й загублений рай. Дорослому цей образ навіває первісну чистоту, шляхетний і харизматичний стан людини.
Письменники XIX ст. прагнуть помістити дитину в її соціальне середовище і драматизують її нещасливу долю. Це жертва суспільства – від цапа-відбувайла до мученика; вона проходить усі сходинки хресного шляху.
Право на життя і смерть
У Германії часів Римської імперії суспільство, вочевидь, давало батькові право на життя і смерть дитини лише в момент народження і до першого годування груддю.
У Римі рішення суддів мали чинність закону і обмежували patria potestas, що була правом де-факто. У II ст. н.e. імператор Адріан засудив до вигнання одного батька сімейства за те, що той на полюванні застрелив свого сина, вина якого полягала в перелюбстві з мачухою (утім, обставина вкрай несприятлива для жертви).
На початку III ст. судді зажадали, щоб батьки не вбивали самі своїх дітей, а віддавали їх на розгляд суду. На початку IV ст., за законодавством Костянтина, батько-вбивця мав бути покараний за дітовбивство (L. unie., C., De his parent vel. Lib. occid., IX, 17). У VI ст. кодекс Юстиніана поклав кінець праву батьків на життя та смерть дітей (IX, 17, loi unique, 318).
Дітогубство
У процесах дітовбивства, попри їхню неймовірну кількість, важко відділити етику від юриспруденції. Убивство новонародженого карається суворіше, ніж убивство дитини, що підросла? Суддів більше вражає спосіб, яким було скоєне вбивство (жорстоке поводження, отрута, ніж…)? Здається, спроба вкоротити собі віку після вчиненого дітогубства є пом’якшувальною обставиною. Наприклад, у 1976 році Жослін Л., 30 років, убиває свого десятилітнього сина й намагається вчинити самогубство – засуджена в 1977 році до чотирьох років неволі; у 1975 році Еліан Ж. ошпарила дворічного сина, що спричинило його смерть, – довічне ув’язнення.
Особливо жорстоке поводження
Вочевидь, судді обирають менш суворе покарання, зважаючи на те, що карно-правові санкції проти винних батьків не розв’язують конфлікту з потерпілою дитиною. Зауважимо, що діти-жертви не мають судового захисту (тобто їхні інтереси не виборюються адвокатом). Частіше все закінчується безкарністю, ніж покаранням за погане поводження батьків щодо дітей. Мовчанка оточення покриває вчинки мучителя чи мучителів. Б’ють на сполох лікарі, соціальні служби, іноді сусіди.
Частіше
