товстолоба і гострозуба субкультура дрібного бандитизму, присмачена щедрою тюремною лексикою і відчуттям епохальної вседозволеності. Усе те, до чого я, будучи дитиною, так чи інакше доторкався в роки свого дозрівання, хотілося мені того чи ні. Ніхто і не питав.
Між тим (і зараз як ніколи доречно про це згадати), я завжди пам’ятав: дуже часто там, де ти шукаєш історію, підтекст, підводні камені, на тебе чигає глупа пустота, без кінця-краю і дна з берегом,– у цьому світі надто багато безпричинних речей. Значно більше, ніж ми здатні уявити собі в процесі поверхового пізнання навколишньої дійсності. Деякі питання по суті своїй позбавлені відповідей.
– Я не маю контролю ні над своїми думками, ні над словами,– замислено усміхаючись, стверджував Пі.– Вони живуть у мені автономним життям, тому я знімаю з себе будь-яку відповідальність за сказане чи несказане. Зрештою, що таке слова? Це ситуативна фіксація плинності часу, що вже наступної миті втрачає своє початкове значення. Все інше – це тільки пізніші інтерпретації сказаного людською мовою, не більше. Істинність скороминуща, і в тому її цінність та вага.
Я глибоко переконаний, хоча Пі й не розділяє моєї думки, що саме ми, люди, надаємо первинного змісту багатьом явищам і процесам. Це ми придумали Бога, в якомусь сенсі матеріалізували його і в нього ж повірили. Нам потрібен був хтось такий, як він,– недосяжний, могутній, мотивуюче-надихаючий, терпеливий… словом, хтось такий, на кого завжди можна з тупою полегкістю спихнути все. А ще такий, який так чи інакше підтримував би в людині спортивний інтерес до себе, непізнаного. Конче потрібен.
Що стосується Елли, бідолашної Елли, випаленої зсередини вогнем власних неспроможностей, то дешева придорожня повія могла бути просто дешевою придорожньою повією, без особливої історії та підтекстів. Просто тілом, з дешевим, як її мешти, іменем.
Якоїсь миті мені здалося, що Елла зараз скаже щось дуже важливе. Визначальне для всіх присутніх. Цього строкатого товариства поважних злидарів та відлюдників. Кожен з присутніх тут претендував на щось більше, але ніхто достеменно не знав, яке це «щось більше» хоча б на вигляд.
Одна з найбільших проблем невдах полягає в тому, що вони не вміють візуалізувати свої мрії. Уявляти їх в деталях, тим самим спрощуючи рух до втілення цих мрій.
Здалеку знову долинув крик – чи то дитини, чи то пташки. Ми здригнулись.
5
– Нічого не пам’ятаю…
Голос Елли не звучав так, як мав би звучати голос жінки за сорок. Він мляво бринів голосом мертвої людини, висипався холодним піском безтурботності з її дрібнозубого маленького рота. З нього точно не найкраще пахтіло, але певним щодо того я не був. Елла говорила, розмірено хитаючись вперед і назад. Амплітуда цих рухів гіпнотизувала. Мене занудило, але блювати не було чим – ми нормально не їли вже другий день. Десь поблизу крізь ніч мчав потяг.
– Ні,
