з різномастого поштового паперу, косо пописаного замашистими жіночими закарлюками. Я здогадався, чиї вони, і якусь шалену мить боровся зі спокусою докладніше ознайомитися з цими пакетиками. З жалем признаюся, що перемогла краща половина мого «я». Коли я палив їх на камінній решітці, один блакитний аркуш відділився від решти, скрутився під тортурами полум’я, і, перш ніж на нього наповзла нищівна чорнота, яскраво засяяли кілька слів, тоді завмерли, та й було по всьому.
Осівши в крісло, я замислився. Побачені слова були російські, становили частину російського речення й самі собою майже нічого не важили (годі було сподіватися, що кероване сліпим випадком полум’я відкриє хитромудрий замисел романного сюжету). У дослівному перекладі вони означали «твоя звичка завжди знаходити…» Мене вразив не їх зміст, а сам факт, що вони написані моєю рідною мовою. Я не мав найменшого уявлення про те, ким могла бути ця росіянка, чиї листи Себастьян тримав так близько від написаних рукою Клер Бішоп[15], і чомусь це бентежило й тривожило мене. Сидячи в кріслі біля каміна, знову чорного і холодного, я бачив ясне світло лампи на столі, яскраву білину паперу, що переливалася понад край висунутої шухляди, й аркуш, що самотньо лежав на синьому килимі, наполовину затінений, розтятий по діагоналі межею освітленого простору. Якусь мить здавалося, що за столом сидить прозорий Себастьян. «А може, – подумав я, згадавши уривок про помилку з Рокбрюном, – він волів писати в ліжку?»
Трохи згодом я знову заходився вивчати й на око сортувати вміст шухляд. Було багато листів. Їх я відклав, щоб переглянути пізніше. Газетні витинки в альбомі з крикливою обкладинкою, на якій красувався неправдоподібний метелик. Ні, в жодному з них не було відгуку на книжки Себастьяна. Надто вже він був гордовитий, щоб збирати рецензії; та й чуття гумору не дозволило б йому марудно витинати й вклеювати їх. А однак, як я вже сказав, альбом із витинками таки був, і всі вони стосувалися (це я дізнався згодом, переглянувши їх на дозвіллі) безглуздих і абсурдних, наче сни, випадків, що траплялись у звичайних собі місцях та умовах. Я також зауважив, що Себастьян полюбляв змішані метафори. Мабуть, зараховував їх до тої самої злегка кошмарної категорії. Серед якихось юридичних документів я знайшов картку з початком Себастьянового оповідання й на прикладі єдиного обірваного речення спостеріг особливий спосіб писання – не викреслювати слів, замінених іншими. Ось це речення звучало так:
«А що він був невиправний Невиправний сплюх, Роджер Роджерсон, старий Роджерсон купив старий Роджерс купив, так боячись Будучи невиправним сплюхом, старий Роджерс дуже боявся проґавити завтрашні дні. Він був невиправний сплюх. Він смертельно боявся проґавити хвалу завтрашньої події хвалу ранішнього поїзда, тож зробив ось що – купив і приніс додому купив того вечора й приніс додому не одного, а вісім будильників різних розмірів і різної гучності цокання дев’ять вісім одинадцять будильників різних розмірів, і ці будильники дев’ять будильників, як ото в кішки дев’ять
