потім усе відбулося надто швидко, навіть не знаю, що власне трапилося. Та ні, думаю, таки докумекав, я ж не дебіл. Я летів надто скоро, це ж зрозуміло. Послизнувся. Сталася дурна помилка. Ніколи мене так не заносило, мій скейт завжди мене слухався. Я підніс голову й відразу побачив вантажівку, що мчала в мій бік, почув гудок автомобіля – і все поринуло в темряву.
Повна відключка.
Прошу зауважити, що, всупереч тому, що я завжди собі уявляв, події мого життя не пронеслися в свідомості за кілька сотих секунди. Я лише побачив фари бісової вантажівки та встиг подумати: ти дивися, фари включені, а надворі – білий день.
Така собі тупенька думка наостанок.
2. ЕЕГ5
Ніколи не припускала думки, що він помер. Такими створені всі матері. Уявити собі, що дитина може померти, – все одно, що вже поховати її. А поховати дитину просто неможливо. Луї не помирав. Він не міг померти.
Я була в стані шоку. Не знаю, чи це офіційний медичний термін; здається, я чула, як хтось саме так і висловився. Події того ранку відкинули мене в полярну площину, куди все долинало нібито крізь товщу хвиль, а всі звуки та відчуття притлумлював уявний захисний кокон, що оповив мене з голови до п’ят. Складалося враження, наче мені вкололи знеболювальне. Може, так відбувалося через те, що вони дуже швидко ввели в мій організм заспокійливе, а може, через те, що навколо мене вибухали одна за одною бомби.
Емоційні бомби – коли медики пояснили мені, що понапихали в мого сина ліків задля того, щоб він не страждав. «Головне – не дати інфекції розповзтися після ушкодження внутрішніх органів. Існує загроза життю, але зараз неможливо встановити, в якому саме стані перебуває його свідомість після терапії. Слід почекати: дія ліків припиниться, а тоді вже зможемо щось спрогнозувати. Нам дуже шкода».
Сльозогінні бомби – коли в лікарню приїхала мама й почала, зойкаючи, торсати мене, звинувачувати в бездіяльності, безвідповідальності, неуважності. Медикам довелося відтягувати від мене мою власну матір. «Прошу пані, кожен проживає таку ситуацію по-різному, треба поважати почуття доньки так само, як ми поважаємо ваші, адже ми не якісь там йолопи знахабнілі».
Словесні бомби, врешті-решт. Цілі орди нових слів, скорочень, незрозумілих символів, армії прикметників – такі собі солдатики медичної служби, що мають сенс, лише коли є бажання їх зрозуміти. Серед туману на поверхню спливають і лишаються в пам’яті слова-ключі, що згодом відіграють головну роль, стають важливішими від решти.
Політравма.
Гематоми.
Внутрішньомозковий.
Легеневий.
Кома.
Глибока.
Респіратор.
ЕЕГ.
Електроенцефалограма.
Чекати.
Як довго?
Не знаю.
Неможливо передбачити.
Ніколи?
Електроенцефалограма.
