й кладе смартфон на стіл.
– Скажи-но мені, Тельмусю, що тут коїться?
– Презентація підготовлена для вас, а ви навіть не слухаєте. Отже вирішила перерватися, щоб дати вам змогу вирішити всі термінові справи.
– Виконавчий комітет – перед вами, крім того, щонайменше двадцять найвпливовіших людей нашого підприємства слухають вас. Презентацію влаштовано не лише заради мене, крім того, мені не подобається ваш тон. Продовжуйте.
Вагаюся. Дивлюся собі під ноги. Мушу опанувати себе. Погодитися, не моргнувши оком. Аж раптом:
– Хто з присутніх міг би переповісти зміст початку презентації?
Присутні пожвавлюються. Глумливі посмішки. Перелякані погляди.
– До чого ви ведете, Тельмусю?
– Я вам не Тельмуся. Чудово, продовжимо.
Веду презентацію з того місця, де зупинилася, але відчуваю: пан великий бос щось обмізковує. Він перериває мене на півслові.
– Ні, продовження не буде. Ви не підготувалися до презентації. Це все на любительському рівні. Зайдіть до мене, коли хоч трохи попрацюєте над темою. Мені здавалося, що я знаю, яка ви жінка, Тельмусю, такою ви мені й подобалися. У вас є діти, Тельмусю?
Спливає видіння. Недоречне, несподіване, власне тут, на роботі. Луї. Вантажівка. Лікарня. Прожени ці думки, швидко.
– У мене є син, пане директоре, проте не бачу жодного зв’язку зі сказаним. Тож якою саме жінкою ви мене вважаєте? Не хотілося б повторюватися, але я не ваша Тельмуся.
– Ви жінка, що дбає передовсім про власну кар’єру, ладна на все заради успіху – сподіваюся, ви розумієте, про що я кажу. Це ж прекрасно, ніхто у нас тут не нарікає на такі речі.
Знову хтива посмішка. Стриманий сміх у залі. Подумки крокую вздовж каналу Сен-Мартен. На годиннику 10:31. Луї намагається заговорити зі мною. А я балакаю по телефону. Для мене кар’єра – понад усе. Пан великий бос має рацію. Відчуваю, що мене ось-ось знудить. І я розплачуся. Пан великий бос веде далі.
– Мене лякають жіночки, які цілими днями ледарюють, – я не маю на увазі, звичайно, тих, хто купують нашу продукцію. Думав, що ви не така, що ви душею та тілом віддані нашій компанії. Виявляється, що я помилявся. Може, вам слід було менше часу няньчити дитину, а більше – працювати над презентацією? Збори закінчено, Тельмусю.
Він підводиться. У мене всередині закипає глухий гнів.
Няньчити дитину. Згадую, як ще вчора сиділа біля ліжка Луї. Як няньчила свого понівеченого підлітка. Докладала всіх можливих зусиль, аби бути йому корисною. Намагалася стримати відчай, проте захисний панцир уже не допомагав. Згадую Луї в його перший день у школі. Як няньчила свого хлопчика. Запихала його улюблену шоколадку в портфель, разом із папірцем з намальованим червоним серцем: хотіла заспокоїти його, запевнити, що я поруч, назавжди. Згадую, як в пологовому будинку тримала Луї на руках. Як няньчила своє немовля. Самісінька. Почувала себе поганою
