які щоденно зазнають принижень з боку осіб із підвищеним вмістом тестостерону в організмі. Захотіла розказати про це матері й навіть подумала, вперше за ці роки, що вона б пишалася мною. Але швидко передумала – зовсім не було бажання запрошувати її до свого життя, для мене вона стала персоною non grata. Я дозволила матері відвідувати Луї, але старанно уникала її саму. Постановила, що нестимемо варту по черзі.
Луї й надалі лежав нерухомо. Я вдавала, що не здаюся, пробувала на різні способи потішити його. Лікарі не приховували: він навряд чи відчував що-небудь, але не виключали такої можливості, тому я чіплялася за неї, хай якою малою вона була, та бажала довести синові, що борюся, що не зазнала поразки.
Але коли ввечері поверталася додому, готова змити з себе втому, що накопичилася протягом дня, мене охоплював незбагненний відчай, і я дозволяла собі виплакатися зі склянкою червоного вина в руці, а тоді хилила ще один келих, а потім і цілу пляшку. Згодом уже почувалася краще. Думки блукали далеко, можна було помріяти з розплющеними очима. Часто-густо мені ввижалося, що Луї вчасно гальмує на краю того бісового хідника, обертається, заходиться сміхом та жестом справжнього серфінгіста показує: «все під контролем, мамо». Ми з ним регочемо та прямуємо собі далі, рука в руці, в бік Східного вокзалу. А зранку, у своєму справжньому житті, я прокидалася з неприємним присмаком у роті, ковтала один грам парацетамолу, запивала його кавою, не звертаючи жодної уваги на телефонні дзвінки та електронні листи від матері, й вирушала до лікарні.
Минуло три дні після космічного ляпаса, і з наказом про звільнення в зв’язку з істотною провиною в руці я відправилася до адвоката й описала йому ситуацію. Він скривився та повідомив мені, що я вскочила в справжню халепу… а тоді я почала відкривати перед ним свої козирі, старанно сховані перед тим у рукаві: п’ятнадцять років сумлінної та вірної праці в компанії «Гегемонія», завжди схвальні відгуки, десятки піратських аудіозаписів, що доводили звичність проявів сексизму на нашому підприємстві, а також – о диво! – несподіваний лист, в якому одна з небагатьох жінок, присутніх на лиховісних зборах, висловила мені свою підтримку та запевнила, що готова свідчити на мою користь за умови збереження анонімності.
Обличчя мого адвоката проясніло. Я гарно попрацювала, досьє було залізним, ніколи перед тим група на кшталт «Гегемонії» – а її бізнес повністю залежить від довіри, що виявляють до неї жінки цілого світу, – не вплутувалася в сексистський скандал, а це могло коштувати їй бойкоту, десятків мільйонів євро збитків і труднощів із появою в медіапросторі, яких вона ще не зазнавала. Він одразу наготувався обговорювати фінансові питання: гроші дозволили б мені безбідно існувати протягом багатьох років. На його думку, я з легкістю могла б отримати від п’яти до шести тисяч євро, але нам слід брати вище, якщо вдасться добряче переполохати велике цабе.
Тож запис одного з улюблених жартів головнокомандувача було надіслано адвокатам «Гегемонії». Мікрофон підключено, дія починається. Маркетингові групи представляють нову рекламу за участю Дженніфер Престон-Конвелл
