посла доброї волі в особі Софі Даван. Знали, що вона – моя улюблениця, моя слабка струна. Софі намагалася промовляти до мене лагідно, потихеньку підштовхувала до дій, підсувала телефон психіатра, до якого радила звернутися зі своєю проблемою негайно: мій випадок вважався досить поширеним і ще не було запізно. «– Пообіцяйте, що задзвоните до нього. – Так, обіцяю, Софі».
Я йому не зателефонувала. Занурилась у мовчанку. Почувала себе так, ніби з мене викачали всю воду. Адвокат доповів мені по телефону, що наші ставки вже пішли вгору: «Гегемонія» обіцяла збільшити виплату майже до мільйона євро. В його голосі бриніли радісні нотки, а мені було цілком байдуже. Повідомив – та й годі.
У ці дні я почала усвідомлювати ницість власного існування. Поза роботою та справами сина в мене не було нічого. Я була нічим. Моє особисте життя стоншилося до ламкості цигаркового паперу, у мене не було інтимних стосунків з чоловіками вже цілих десять місяців.
Раніше я була доволі привабливою. Радше гарною, ніж непримітною. Тоненькою, метр шістдесят вісім на зріст, мала натхненне обличчя, брунатні очі та густі брови, які не хотіла розріджувати – так мій погляд здавався виразнішим. Моя перукарка називала моє волосся чорною блискучою копицею – так вона мене втішала, бо мені ніяк не вдавалося хоча б трошки підкорити власні кучері, а тому я часто зачісувала їх догори, підколовши олівцем. Пригадую, як підлітком полюбляла підкидати своє темне волосся, крутити його, оголювати шию та відчувати вразливість потилиці, її тремтіння, ба навіть покірність.
На кількох сайтах знайомств я створила власний профіль, показала цілому світові, який вигляд мають мої шия, брови, розкуйовджений шиньйон. Позначила галочкою квадратик там, де йшлося про пошук стосунків без продовження. Мене закидали пропозиціями. Здебільшого це були одружені чоловіки, що остаточно переконувало в ницості чоловічого роду.
У моєму житті єдиними справжніми стосунками можна назвати лише відносини з майбутнім біологічним батьком Луї. Пристрасне почуття оволоділо мною майже на два роки. Але не судилося. Він ніколи не довідався, що став батьком. Я ніколи не намагалася з’ясувати, що з ним відбулося в подальшому. Луї не раз питав у мене про свої корені, мати не раз розпитувала про батька Луї. Вона намагалася заохотити мене до відвертої розмови, але я завжди їй відмовляла. Мене більше приваблювали прості стосунки – виключно у форматі «мати – син», а існування втрьох здавалося нестерпним. Я надавала перевагу неповній родині на противагу повній.
Увечері одинадцятого дня керівник медичної служби викликав мене в сімейну кімнату. Олександр Боґран13 – прізвище дуже пасувало йому. Улюбленець всієї лікарні. Охайна зачіска версальського вельможі, разюча усмішка. За інших обставин мені було б приємно лишитися з ним наодинці. Але він мав надзвичайно стриманий вигляд. Та й у самій кімнаті, далебі, в очах ряботіло від надлишку яскравих кольорів. Мені стало лячно. Я собі мовчки сіла, втупила очі в підлогу, міцно прикусила губи,
Прізвище Beaugrand (Боґран) складається з двох прикметників: «beau» – гарний і «grand» – великий.
