нашу перервану розмову про стан американського флоту і щоб нас знову, можливо, перервали у такий приємний спосіб, як сьогодні.
– Поки що мені вистачає і цього одного небожа, – сміючись, сказав дядько. – А тепер щиро дякую за вашу люб’язність і бувайте здорові. Проте цілком можливо, що коли ми, – він ласкаво пригорнув до себе Карла, – подамося в подорож до Європи, то побудемо з вами довше.
– Я був би щиро радий цьому, – мовив капітан. Вони з сенатором потиснули один одному правиці; Карл же зміг тільки похапцем, мовчки подати капітанові руку, бо того вже обступило чоловік із п’ятнадцять, які на чолі з Шубалем хоч і трохи збентежено, але з галасом зайшли до канцелярії. Матрос попросив сенатора йти попереду; свідки, кланяючись, розступились, і сенатор з Карлом легко пройшли між схиленими людьми. Здавалось, що ці зрештою добродушні люди сприйняли суперечку між Шубалем і паровичником за жарт, і навіть перед капітаном безнастанно сміялися. Серед них Карл помітив і посудницю Ліну, котра, весело підморгуючи йому, одягала фартух, який матрос шпурнув додолу; виявилося, що він належав їй.
Прямуючи за матросом, Карл і дядько вийшли з канцелярії й завернули у невеличкий коридор, який через кілька кроків привів їх до маленьких дверей, звідки вони короткими сходами спустилися до приготованого для них човна. Матроси в човні, коли їхній командир скочив туди одним стрибком, – повскакували і відсалютували. Сенатор саме напучував Карла, щоб той спускався обережно, як Карл ще на верхньому східці раптом зайшовся плачем. Сенатор обняв його правою рукою за шию, пригорнув до себе, а лівою погладив по голові. Так, притулившись один до одного, вони східець за східцем спустилися в човен, де сенатор знайшов Карлові зручне місце якраз навпроти себе. Потім він зробив знак, матроси відштовхнулись від корабля і відразу щосили завеслували. Щойно вони відпливли на кілька метрів, як Карл несподівано побачив, що пливуть вони з того боку корабля, на який виходять вікна головної каси. З усіх трьох вікон визирали Шубалеві свідки і так приязно бажали їм щасливої дороги й махали руками, що навіть дядько подякував їм, а один матрос умудрився послати рукою поцілунок, не перестаючи гребти. Справді було так, наче ніякого паровичника більше не існувало. Карл, який майже торкався своїми коліньми дядькових, пильно подивився йому у вічі, і його взяв сумнів, чи зможе цей чоловік коли-небудь заступити йому паровичника. Втім, і дядько ухилився від його погляду і дивився на хвилі, що гойдали їхній човен.
Дядько
До нових умов у дядьковому домі Карл призвичаївся хутко. Втім, дядько і сам радо йшов йому назустріч у кожній дрібниці, й Карлові ніколи не доводилося чекати, поки його навчать недобрі пригоди, що переважно так отруюють світання життя на чужині.
Кімната Карлова була розташована на шостому поверсі будинку, п’ять нижніх поверхів якого, до котрих у глибині додавалися ще й три підземні, займало дядькове підприємство. Світло, що проникало до його кімнати крізь два вікна і балконні двері, знову й знову захоплювало
