впевненості в голосі чоловіка в Хроніста по спині пробіг холодок. Почуваючись доволі дурнувато, він сторожко обійшов багаття, щоб опинитися на іншому боці.
Чоловік швидко оглянув його.
– Зброї у вас, як я розумію, немає? – Хроніст захитав головою. – Насправді це не має значення. Від меча вам би особливої користі не було. – Він дав Хроністові важку дровиняку. – Ви, мабуть, не зможете влучити в жодного, але спробувати варто. Вони швидкі. Якщо один з них на вас кинеться, просто падайте. Спробуйте впасти на нього, розчавити вагою свого тіла. Покачайтеся по ньому. Якщо спіймаєте якогось, кидайте його у вогонь.
Він знову насунув каптур на голову та швидко заговорив.
– Якщо маєте запасний одяг, накиньте його. Якщо маєте ковдру, в яку можете закутати…
Він раптом замовк і глянув на інший бік кола, утвореного світлом від вогню.
– Станьте спиною до стіни, – різко сказав він, піднявши свій залізний дрючок обома руками.
Хроніст глянув за багаття. Між деревами рухалося щось темне.
Вони вийшли на світло, пригнувшись до землі; це були чорні постаті з безліччю ніг, великі, завбільшки з колесо від воза. Одна, швидша за інших, без вагань побігла на світло від вогню, рухаючись із підозрілою гнучкістю квапливої комахи.
Не встиг Хроніст занести свою дровиняку, як істота хутко оббігла багаття та скочила на нього, швидка, як цвіркун. Хроніст різко здійняв руки, і саме тієї миті чорна істота вдарила його в обличчя та груди. Її холодні тверді ноги відчайдушно шукали, за що зачепитись, і він відчув, як його руки з зовнішнього боку перетнули яскраві смуги болю. Незграбно позадкувавши, писар відчув, як його підбор зачепився за нерівну землю, а тоді почав валитися назад, безладно розмахуючи руками.
Падаючи, Хроніст востаннє побачив коло світла довкола багаття. З темряви квапливо виходили нові чорні істоти, відбиваючи лапами об коріння, каміння й листя швидкий уривчастий ритм. По інший бік вогню чоловік у важкому плащі обома руками тримав свій залізний дрючок напоготові. Він стояв в очікуванні, геть не рухаючись, не видаючи жодного звуку.
Ще падаючи назад, Хроніст, з якого так і не злізла темна істота, відчув притлумлений темний вибух – ударився потилицею об кам’яну стіну за спиною. Світ сповільнився, його контури розмились, а потім він почорнів.
Розплющивши очі, Хроніст побачив незрозумілу мішанину з темних постатей і світла, яке відкидав вогонь. Голова в нього пульсувала від болю. Його руки з зовнішнього боку перетинало кілька ліній сильного чистого болю, а лівий бік тупо поболював від кожного вдиху.
Минула довга мить зосередження, і світ набув нечітких обрисів. Закутаний чолов’яга сидів неподалік. Рукавиць на ньому вже не було, а важкий плащ звисав з його тіла клаптями, але поза тим він видавався неушкодженим. Обличчя він сховав у каптурі.
– Прокинулися? – з цікавістю запитав чоловік. – Добре. З пораненням у голову ніколи не можна бути впевненим. – Каптур трохи нахилився вбік. – Говорити можете?
