ніхто, крім Скарпі. Я нікому про вас не казав. Власне, я й не сподівався вас знайти.
– Мені стало набагато легше, – саркастично відказав Коут.
Явно засмутившись, Хроніст заговорив:
– Я першим визнаю, що моє прибуття сюди, можливо, було помилкою. – Він замовк, надаючи Коутові можливість йому заперечити. Коут не заперечив. Хроніст тихенько натужно зітхнув і продовжив: – Але що зроблено, те зроблено. Ви навіть не подумаєте…
Коут хитнув головою.
– Це було давно…
– Ще й двох років не минуло, – заперечив Хроніст.
– …а я вже не той, – продовжив Коут, не зупиняючись.
– А яким саме ви були?
– Я був Квоутом, – просто сказав він, не бажаючи, щоб від нього домоглися ще якогось пояснення. – Тепер я – Коут. Я дбаю про свій шинок. Це означає, що пиво коштує три шими, а кімната на одного – один мідяк. – Він із шаленим завзяттям знову заходився чистити шинквас. – Як ви сказали, «що зроблено, те зроблено». Історії подбають про себе самі.
– Але ж…
Коут підняв очі, і на якусь мить Хроніст розгледів дещо за гнівом, який виблискував на поверхні в його очах. Якусь мить він бачив за ним біль, свіжий і кривавий, схожий на рану, надто глибоку, щоб загоїтися. Тоді Коут відвів погляд, і залишився тільки гнів.
– Що б ви могли мені запропонувати такого, аби покрити ціну спогадів?
– Усі вважають, що ви мертвий.
– Ви не розумієте, так? – Коут чи то втішено, чи то роздратовано хитнув головою. – У цьому ж і річ. Коли людина мертва, її не шукають. З нею не намагаються розквитатися давні вороги. До неї не приходять із проханнями щось розповісти, – ущипливо сказав він.
Хроніст не став відступатися.
– Інші ж кажуть, що ви – вигадка.
– Я і є вигадка, – невимушено сказав Коут із театральним жестом. – Дуже незвична вигадка, яка створюється сама собою. Найкращі побрехеньки про мене – ті, які розпустив я.
– Кажуть, що ви ніколи не існували, – обережно виправив його Хроніст.
Коут байдужо знизав плечима. Його усмішка трішечки, непомітно пригасла.
Відчувши слабке місце, Хроніст повів далі.
– У деяких оповідках вас зображають простим убивцею із закривавленими по лікоть руками.
– За мною водиться й таке. – Коут повернувся, щоб почистити стільницю за шинквасом. Іще раз знизав плечима, тепер уже не так легко. – Я вбивав людей та істот, які були більше ніж людьми. Усі вони це заслужили.
Хроніст повільно хитнув головою.
– В оповідках вас називають убивцею, а не героєм. Квоут Таємничий і Квоут Королевбивця – це двоє абсолютно різних людей.
Коут перестав чистити шинквас і повернувся спиною до зали. Кивнув один раз, не дивлячись.
– Дехто навіть каже, ніби з’явився новий чандріянин. Новий жах серед ночі. Волосся в нього червоне, наче кров, яку він проливає.
– Ті, хто має значення, можуть їх
